Мисливченко Олександр Григорович
Олександр Григорович Мисливченко (23 вересня 1924, Суми — 13 січня 2025) — радянський та російський філософ, фахівець з історії зарубіжної та вітчизняної філософії, філософської антропології та політичної філософії, доктор філософських наук, професор. Виступив основоположником досліджень історії філософії у Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії. З 1958 року працює в Інституті філософії АН СРСР (потім РАН), де в 1973—1990 роках обіймав завідувачем сектору. Одночасно у 1973—2004 роках працював професором філософського факультету МДУ. ЖиттєписОлександр Мисливченко народився 1924 року в селі Віри нинішньої Сумської області, за іншими даними в Сумах. На початку німецько-радянської війни закінчив середню школу і вступив до Харківського авіаційного інституту. Разом з інститутом евакуювався до Казані, звідки був призваний до лав Червоної армії. У лютому 1943 року закінчив Московську школу радіофахівців і був направлений до діючої армії на фронт. Був нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що «…він у боях за плацдарм на правому березі Дніпра восени 1943 року, весь час перебуваючи на НП, під обстрілом та авіабомбуванням організував безперебійний зв'язок з дивізіонами та штабом полку, вмілою роботою перекриваючи дальності, які значно перевищують інструктивні дані радіостанції». 12 жовтня 1944 року разом із розвідниками вийшов у район висоти 496, де під кулеметним і рушничним вогнем противника передав команду наказ вдарити по контратакуючій піхоті на висоті 496. Залпом 1/97 ГМП о 17:30 було відбито контратаку, знищено 50 гітлерівців та дві кулеметні точки з розрахунком. Противник залишив висоту 496. Відважна робота командира відділення радіо. Мисливченко, який забезпечував зв'язок НП та ПНП із дивізіонами, сприяла бойовому успіху полку в Карпатській операції. 10 листопада 1944 року був нагороджений орденом «Червона Зірка». З березня по вересень 1945 року служив у 97-му гвардійському мінометному полку на 2-му Українському фронті як командир відділення радіозв'язку управління полку. Брав участь у боях на Курській дузі, у Корсунь-Шевченківській та Яссько-Кишинівській операціях, звільненні Угорщини та Румунії. Закінчення бойових дій зустрів на переформуванні під Балашихою. У складі зведеного полку 2-го Українського фронту брав участь у першому Параді Перемоги на Красній площі 24 червня 1945 року. Демобілізувався з армії наприкінці 1945 року. У 1946 році вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин. Після закінчення був направлений до МДБ СРСР, де працював у 1951—1953 роках. 1957 року закінчив аспірантуру на кафедрі філософія. З 1958 року працює в Інституті філософії Російської академії наук. Обіймав посаду завідувача сектору, пізніше провідного наукового співробітника. Він — автор понад 350 наукових праць з історії зарубіжної та вітчизняної філософії, філософської антропології та сучасних проблем політології. Поряд із науково-дослідною веде також педагогічну та військово-патріотичну роботу. Лікар філософських наук, професор. Брав участь у ветеранському русі Москви. Нагороджений орденами: Вітчизняної війни 2-го ступеня (1985), Червоної Зірки (1944).); медалями: «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «Ветеран праці», іншими медалями та пам'ятними знаками. Наукові праціБрав участь у написанні 6-томної «Історії філософії», був членом редакційної колегії та одним із авторів ювілейного наукового видання «Ленінізм та філософські проблеми сучасності» (1970). Один із авторів енциклопедії «Російська філософія» за редакцією Михайла Масліна.
Література
Посилання
|
||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
