Михайленко Олександр Романович

Михайленко Олександр Романович
Михайленко Олександр Романович
Народився	25 травня 1935 (90 років); Кінна-Видумка
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	науковець
Галузь	правознавство
Alma mater	Саратовський юридичний інститут
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Науковий керівник	Ципкін Альтер Львович
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Нагороди	Заслужений юрист України Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» Медаль «Ветеран праці» Медаль Медаль «За працю і звитягу»
	; ; ;

Олекса́ндр Рома́нович Михайленко (нар. 25 травня 1935) — заслужений юрист України (1996)^[1], відмінник освіти, почесний працівник прокуратури, доктор юридичних наук, професор.

З життєпису

Народився 1935 року в селі Піски (Іванківський район). Від 1951 року працював у Київському річковому порту, згодом — в шахті ім. Лутугіна, пройшов строкову службу в РА. 1962 року закінчив Саратовський юридичний інститут ім. Д. І. Курського. Працював під керівництвом Альтера Ципкіна і Василя Чеканова. Протягом 1962—1968 років працював слідчим, старшим слідчим прокуратури міста Керч. З 1968 по 1971 рік навчався в аспірантурі Саратовського юридичного інституту. 1971 року захистив кандидатську дисертацію «Питання теорії та практики порушення кримінальної справи в радянському кримінальному процесі», в тому ж інституті працював викладачем, старшим викладачем і доцентом кафедри радянського кримінального процесу. 1977-го здобув звання доцента, 1979 року прийнятий доцентом кафедри кримінального права і процесу Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

1987 року закінчив факультет підвищення кваліфікації при Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова. 1990-го захистив дисертацію доктора юридичних наук «Проблеми забезпечення законності на попередньому слідстві в радянському кримінальному процесі. Теорія та практика». 1992 року здобув вчене звання професора, від 1998 року — професор, завідувач кафедри процесуального права Інституту адвокатури. З 2006 року — завідувач кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесу.

Від 2009 року очолює кафедру приватноправових дисциплін (Університет сучасних знань) та продовжує працювати професором кафедри правосуддя Київського національного університету.

У співавторстві довів, що прокуратура в Україні існувала у козаків вже в допетровський період.

Під його керівництвом захищено 9 кандидатських дисертацій.

Є автором 352 наукових та навчально-методичних праць, співавтор «Юридичної енциклопедії» (1998—2004) та науково-практичного коментаря Кримінально-процесуального кодексу України.

Нагороджений медалями «У пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1987), «За працю і звитягу» (2008)^[2]; подякам РМ СРСР (1971), Міністерства освіти СРСР (1984), Почесними грамотами Міністерства освіти УРСР (1985) та України (1995), Національної академії Служби безпеки України (2006); знаками «Відмінник освіти України» (2002), «Почесний працівник прокуратури України» (2004), «Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури», подякою Голови СБУ (2005); ювілейною відзнакою юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (2005); преміями та дипломами.

Капітан запасу юридичного складу (із забезпечення авіаційних частин).

Серед робіт:

«Порушення кримінальної справи в радянському кримінальному процесі», 1975
«Провадження кримінальних справ в суді», 1992
«Основи правознавства», 1997
«Розслідування злочинів: законність та забезпечення прав громадян», 1999
«Строки та інші часові параметри в кримінальному процесі України», 2000
«Складання процесуальних документів у кримінальних справах», 2000
«Прокуратура Франції, ФРН, Великої Британії, США», 2001
«Прокуратура України», 2005
«Принципи організації та діяльності органів прокуратури України», 2005, у співавторстві
«Забуте ім'я студента юридичного факультету Київського Імператорського університету Святого Володимира», 2009
«До сутності плебсології та запобігань заворушенням», 2010.