| Михайло Юзеф Масальський |
|---|
пол. Michał Józef Massalski  |
|---|
 |
| Народився | 1697
Тракай, Велике князівство Литовське |
|---|
| Помер | 26 січня 1768(1768-01-26) або 20 січня 1768(1768-01-20)[1][2] |
|---|
| Країна | Річ Посполита |
|---|
| Діяльність | дипломат |
|---|
| Посада | Великий гетьман Литовський[3], польний гетьман литовський[4], воєвода Мстиславльський[5], Віленський каштелян[6], посол Сейму Речі Посполитої[d], учасник виборів короля Польщіd, Гродненський старостаd[2], Маршалок Сейму Речі Посполитої, троцький каштелян[7][8], Великий писар Литовський[9], Маршалок Головного трибуналу Великого князівства Литовського[d], Q65239826?[2], Q65720389?[10], староста бержницькийd[2], Староста Пропойськийd, Чечерський старостаd, Q125526052?, Староста Волковиськийd[11] і Q113354240?[12] |
|---|
| Рід | Мосальські[2] |
|---|
| Батько | Ян Антоній Масальськийd[2] |
|---|
| Мати | Anna Wołłowiczd[2] |
|---|
| У шлюбі з | Францішка з Оґінськихd[5][13] |
|---|
| Діти | Ігнатій Якуб Масальський[14], Йосип Андріан Масальськийd[14], Ян Микола Масальськийd[14][11], Kazimierz Massalskid[14], Катерина Масальськаd[2], Йосип Білавськийd, Q130633108?[2] і Q130633110?[2] |
|---|
| Нагороди | |
|---|
|
|
Михайло Юзеф Масальський (1700 — 26 грудня 1768) — військовий діяч Великого князівства Литовського і Речі Посполитої, тіун і староста радошковський (з 1717), великий писар литовський (з 1726), воєвода мстиславський (1737—1742), каштелян троцький (1742—1744), каштелян віленський (1744—1768), польний гетьман литовський (1744—1762), великий гетьман литовський (1762—1768). З княжого роду Мосальських (Рюриковичі).
Біографія
Належав до Другої Гродненської лінії роду Масальських власного гербу. Нащадок мінського воєводи Андрія Масальського через старшого сина Станіслава. Син старости гродненського Яна Масальского (близько 1675—1706) і Ганни Волович.
Вчився у Віленському університеті. З 1717 року — депутат Верховного трибуналу Литви. У 1726 році допомагав Михайлу Чарторийського стати великим канцлером литовським. У 1733 році на елекційному сеймі Речі Посполитої був його маршалком, підтримував кандидатуру Станіслава Лещинського на королівський трон, воював на стороні Лещинського у Війні за польську спадщину, і після поразки відступив в Кенігсберг.
Повернувшись до Литви, став прихильником нового короля Августа III. З 1737 року — воєвода мстиславський. У литовському сеймі виступав за проведення військової реформи, зокрема вимагав збільшити литовське військо. З 1741 маршалок Литовського верховного трибуналу, з 1742 року каштелян троцький, з 1744 — віленський каштелян і польний гетьман литовський, з 1762 — великий гетьман литовський. Висував проект, за яким кожен п'ятдесятий селянин повинен був служити в армії. У 1764 році на його запрошення до Литви вступила російська армія для того, щоб підтримати короля Станіслава Понятовського. Сейм скасував гетьманський титул, а замість нього була створена Військова комісія, яка стояла проти реформ клану Чорторийських.
Сім'я
Дружина — Франциска Огинська,
діти:
Нагороди
Посилання
- ↑ а б Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 83, 153.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 245.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 153.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 158.
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 9, Województwo mścisławskie XVI‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2019. — С. 196. — ISBN 978-83-65880-76-5
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 83.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 69.
- ↑ St. Ptaszycki Dzieje rodów litewskich jako materyał do archeologii historycznéj // Ateneum: Pismo naukowe i literackie — 1887. — С. 529.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 279.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 245, 306.
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VI, Ziemia nowogródzka i województwo nowogródzkie XV–XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2024. — С. 404. — 524 с. — ISBN 978-83-66911-67-3
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VI, Ziemia nowogródzka i województwo nowogródzkie XV–XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2024. — С. 424–425. — 524 с. — ISBN 978-83-66911-67-3
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 245, 308.
- ↑ а б в г Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 245–246.
- ↑ а б Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008, 2008, s. 172
