Мойсеєнко Андрій Олександрович
Андрі́й Олекса́ндрович Мойсе́єнко — (нар.30 жовтня 1973, Київ) полковник вільного козацтва, засновник та командир добровольчої козацької роти спецпризначення ім. Т. Шевченка[1], молодший лейтенант запасу ЗСУ, Державна прикордонна служба України, український педагог. Короткий життєписЗакінчив історичний факультет Київського університету та Національний університет фізичного виховання і спорту України, факультет реабілітації. Отаман Київського міського товариства «БУК». Майстер спорту України з легкої атлетики, директор київської багатопрофільної освітньо-просвітницької та спортивно-оздоровчої студії «Старт», лікар-реабілітолог. Автор комплексної методики лікування та реабілітації захворювань опорно-рухового аппарату і нервової системи, автор методу дитячої спортивно-оздоровчої гімнастики, викладач, педагог, автор праць з вікової педагогіки, педагогіки та філософії[2]. Засновник та командир єдиного в Україні добровольчого козацького підрозділу, що з початку липня 2014 року бере участь у бойових діях на сході України. Ініціатор створення та почесний голова оперативного штабу військово-патріотичного об'єднання БУК (бойове українське козацтво БУК). Ідеолог та фундатор військової течі в історії сучасного українського козацтва[3]. Критик «декоративного» козацтва. Брав участь в протистоянні під час Революції Гідності протягом листопада 2013-лютого 2014-го, командував окремим підрозділом київських козаків у складі самооборони Майдану в Києві, отримав поранення. Засновник та отаман Київський козацький полк ім. Т. Шевченка , засновник та командир добровольчої козацької роти спецпризначення ім. Т.Шевченка. Підрозділ виконує завдання з охорони державного кордону на ділянці відповідальності донецького прикордонного загону. 23 серпня 2014 року вчотирьох — з Орестом Дирівим, Станіславом Кохановським, Юрієм Осипенком більше 10 годин протистояли російському наступу на Новоазовськ (пункт пропуску «Новоазовськ» українсько-російського кордону). Здійснюючи прикриття основних сил і не зважаючи на те, що противник кількісно переважав та мав краще озброєння, група у складі чотирьох козаків вступила в бій і знищила ворожий мінометний розрахунок та змусила ворога відступити за лінію українсько-російського кордону[4]. Усі четверо поранені, контужені. Після лікування в центральному клінічному госпіталі ДПСУ в м. Києві, повернувся на фронт, де на чолі козацької роти ім. Т.Шевченка виконував бойові завдання в оперативній взаємодії ДПСУ в населених пунктах Маріуполь, Талаківка, Гнутове, Комінтернове, Широкіне, Водяне та інші. Залишаючись командиром діючої добровольчої козацької роти ім. Т.Шевченка, ініціював на початку 2016 року створення козацького підрозділу в складі ДПСУ з резерву козацької роти ім. Т.Шевченка. Протягом 2016—2020 років продовжує командувати добровольчою козацькою ротою ім. Т.Шевченка в зоні АТО-ООС. Член громадської ради при Адміністрації Державної прикордонної служби України. З дружиною виховують сина Олексія. НагородиЗа особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
