Мокренчук Олена Вікторівна

Олена Мокренчук Олена Вікторівна Мокренчук
Майор
Загальна інформація
Народження	19 серпня 1967(1967-08-19) (57 років) Сніжне, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Національність	українка
Alma Mater	Донецький національний університет імені Василя Стуса
Псевдо	Ластівка
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Війни / битви	Російсько-українська війна
Командування
2015—2018  72 ОМБр, пресофіцер 2018—2021 ОК «Північ», т.в.о. нач. пресслужби 2021 — т.ч.  Збройні сили, офіцер Управління зв'язків з громадськістю
Нагороди та відзнаки
Премія імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва
Мокренчук Олена Вікторівна у Вікісховищі

Олена Вікторівна Мокренчук (псевдо — Ластівка; 19 серпня 1967, м. Сніжне, Донецька область) — українська журналістка, письменниця, історик, волонтерка, педагог, військовослужбовиця, майор Збройних сил України. Членкиня Національної спілки журналістів та письменників України^[1].

Олена Мокренчук народилася 19 серпня 1967 року в місті Сніжному на Донеччині.

Закінчила історичний факультет Донецького національного університету імені Василя Стуса. Працювала учителькою історії та журналісткою на Донбасі (до 2009), кореспонденткою київського журналу (2004—2013), деканом експериментального факультету християнської журналістики Київського християнського університету (2006—2011), директором інформаційної агенції AlfaPress (2009—2015), пресофіцером 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців (2015—2018), т.в.о. начальника пресслужби оперативного командування «Північ» (2018—2021). З грудня 2021 — офіцер Управління зв'язків з громадськістю Збройних сил України^[2].

Учасниця Революції гідності (з 21 листопада 2013 року до початку активних бойових дій на Донеччині та Луганщині в березні-квітні 2014 року). Волонтер, керівник волонтерської організації «Солдатська пошта»^[3]; голова благодійної організації «Допоможемо фронту» (2014—2016)^{[джерело?]}.

Авторка численних публікацій у ЗМІ, а також книг «Україна-мрія», «Аліска, фронтова лисичка» «Афінка з “Куби”» та «Вітер з Дикого поля»^[4]; співавторка «Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні» (2008), та серії біографічних Альманахів про видатних особистостей України, таких як «Приазов'я: портрет сучасника» та інших. Редактор-упорядник трьох віршованих збірок християнських авторів.

• премія імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва в номінації «Літературні твори військової тематики» — за книгу «Аліска, фронтова лисичка»^[5];
• відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2015)^{[джерело?]};
• медаль Міністра оборони України «За зразкову службу» (2020)^{[джерело?]};
• медаль Начальника Генерального штабу «За досягнення у військовій службі» II ступеня (2020)^{[джерело?]};
• нагрудний знак Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «Сухопутні війська України» (2018)^{[джерело?]};
• медаль командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За службу» (2019)^{[джерело?]};
• медаль командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За особливу службу» (2021)^{[джерело?]};
• нагрудний знак Командувача Об'єднаних Сил Збройних Сил України «Козацький хрест» III ступеня (2020)^{[джерело?]};
• нагрудний знак Командувача об'єднаних Сил Збройних Сил України «За службу та звитягу» III ступеня (2023)^{[джерело?]};
• медаль Командувача військ Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України «За сумлінну службу» (2020)^{[джерело?]};
• нагрудний знак «Золота зірка» журналістики (2016)^{[джерело?]};
• нагрудний знак «Людина року» з журналістики (2008)^{[джерело?]};
• медаль «За оборону Волновахи» (2015)^{[джерело?]};
• медаль «Бойовий волонтер України» (2016)^{[джерело?]};
• почесна відзнака «Богдан Хмельницький» III ступеня (2017)^{[джерело?]};
• медаль «За жертовність і любов до України» (2017)^{[джерело?]};
• медаль «За незламність духу» (2021)^[6];
• та інші.

• майор (2023)^{[джерело?]};
• капітан (2022)^{[джерело?]};
• старший лейтенант^[7].

• Мамрига, І. «Проблема в тому, що ми закинули наших дітей» // Gazeta.ua. — 2024. — 29 лютого.
• Пуляєва, Л. «На Донбасі мене рятували майданівська безстрашність і паспорт з донецькою пропискою» [Архівовано 18 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Високий замок — 2021 — 2 квітня.
• Тимощук, Я. «Після повноліття донька сказала: “Мамо, йдемо у військкомат”» — волонтерка // Радіо Свобода. — 2016. — 17 серпня.
• Скоростецький, В. «Книгу „Вітер зі Сходу“ допишу, коли завершиться війна» — пресофіцерка ОК «Північ» Олена Мокренчук [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.] // АрміяInform — 2020 — 27 квітня.
• Гордєєв, О. Старший офіцер прес-центру оперативного командування «Північ» Олена Мокренчук: «Від початку війни мріяла писати про героїзм українських військових» // Цензор.нет — 2019 — 18 лютого.
• Героїчна історія донбасівки Олени Мокренчук — прес-офіцера 72-ї бригади, дочка якої стала навідницею САУ [Архівовано 29 березня 2022 у Wayback Machine.] // Новинарня — 2017 — 9 березня.
• Рудомський, Р. Прес-офіцер Мокренчук: Про інформацію і правду з АТО, доньку солдата і місію прес-офіцера // Depo.ua. — 2017. — 17 липня.
• Пучинець, М. Олена Мокренчук: «Вітер зі сходу» надрукую, як скінчиться війна // Інформаційний портал Чернігівщини.
• Книга Афінка з Куби Олена Мокренчук [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] // Блокпост.

Зовнішні відеофайли
	День Збройних Сил України: Віталій Кирилов та Олена Мокренчук. Ранок (06.12.2018) на YouTube // Суспільне Чернігів. — 2018. — 16 грудня.
	Бути українцем. Олена Мокренчук на YouTube // Івано-Франківське обласне телебачення «Галичина» — 2020 — 25 серпня
	Олена Мокренчук про Майдан, його ідеї, лідера, мету та підсумок на YouTube // Телеканал Ірта. — 2021. — 20 листопада.

Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.