Мортира Менбі

Мортира Менбі або апарат Менбі (англ. Manby mortar, Manby apparatus) — пристрій для рятування на морі, розроблений на початку XIX століття. Це була мортира, здатна запускати з берега трос на корабель, що тонув, таким чином, щоб цей трос можна було використовувати для спрямування рятувального човна до корабля. Пізніше також мортиру застосовували для закидання рятувальних люльок^[en].

Цей пристрій винайшов капітан Джордж Вільям Менбі^[en] після того, як він став свідком аварії корабля «Snipe»^[en], що сів на мілину біля Грейт-Ярмута^[en] в 1807 році^[1].

Перший зареєстрований порятунок за допомогою апарату Менбі відбувся 18 лютого 1808 під керівництвом самого Менбі. За допомогою пристрою вдалося доставити у безпечне місце екіпаж бригу «Elizabeth», що сів на мілину біля берега поблизу Грейт-Ярмута. За оцінками, на момент смерті Менбі за допомогою його апарату було врятовано з кораблів, що сіли на мілину, майже 1000 осіб. Протягом багатьох років апарат використовувала Морська охорона^[en], Waterguard^[en], а пізніше Королівська берегова охорона^[en][2].

Подібну ідею намагався втілити французький винахідник Жак Жозеф Дюкарн де Бланжі^[en][3]. Також існував проєкт використання подібного пристрою для переправи з корабля на берег, запропонована Джоном Беллом^[en]. У 1792 році Товариство заохочення мистецтв, промисловості та торгівлі^[en] виплатило йому винагородоу в п'ятдесят гіней. У 1807 році Товариство надало деякі додаткові подробиці, зокрема схему апарату^[4]. Крім того, Джордж Міллер ще у 1793 році пропонував Товариству придбати мортиру та троси для порятунку людей із суден, що зазнавали аварій на узбережжі Данбара.

Ранні проблеми полягали в тому, що через займання порохового заряду ламався ланцюг або прогорав трос. Пізніше Менбі відзначав, що для випробувань мортири у 1838 році капітан Гарріс, медичний працівник Колоніальної мотузкової майстерні у Грейт-Грімсбі, надав мотузку, яка була більш придатною для такого використання, завдяки її легкості, гнучкості, міцності та довговічності^[5].

Успіх рятувальних операцій залежав як від команди, яка керувала мортирою, так і від екіпажу судна, що зазнало лиха. Навіть у 1844 році в листі, опублікованому в «Shipping and Mercantile Gazette», описувалася загибель суден «York Union» у Вінтертоні^[en] та судна «Sarah of Goole», викинутого на берег у Кортоні^[en]. Вважається, що це сталося через те, що їхні екіпажі не знали своєї ролі в управлінні обладнанням^[6].

У другій половині XIX століття було розроблено гармату Лайла^[en], що мала більшу дальність метання, ніж мортира Менбі. Ще в 1842 році екіпаж судна «Huzza» врятували біля Гартлпула за допомогою закидання тросу ракетою, і врешті ракети повністю замінили мортиру Менбі^[7].

Мортиру Менбі зображено на в'їзному знаку рідного села її винахідника Гілґей у Норфолку.

У 1967 році знятий документальний фільм про винахідника. сценах показано використання мортири, ракети та рятувальної люльки^[8].

• Гармата Лайла
• Рятувальна люлька