Московська митрополія (1448—1589)

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті.

Московська митрополія — церковна структура на території Московського князівства (згодом Московської держави), що виникла в результаті самовільного відокремлення від Київської митрополії у 1448 році. До 1589 року залишалась неканонічною, тобто невизнаною Вселенським патріархатом. Її утворення супроводжувалося розколом православної ієрархії Русі, з поділом на канонічну Київську митрополію у складі Великого князівства Литовського та фактично автокефальну Московську митрополію.

У XIV–XV століттях Київська митрополія, резиденція якої ще з кінця XIII століття перебувала у Володимирі, а згодом у Москві, формально залишалась єдиною для всіх руських земель (виходячи з титулу митрополита). Однак московські князі дедалі активніше намагалися підпорядкувати собі церковну владу.

У 1439 році митрополит Київський Ісидор, висвячений Константинополем, підписав Флорентійську унію, що передбачала об’єднання з Римською церквою. Це стало приводом для московської влади оголосити його зрадником православ’я. Після арешту Ісидора і його втечі з Москви у 1441 році кафедра залишилась вакантною.

У 1448 році московські єпископи, без згоди і участі Вселенського патріарха, поставили митрополитом Іону, єпископа Рязанського. Цей акт став фактичним початком церковного розколу. Хоча Іона формально носив титул «митрополита Київського і всієї Русі», він не мав канонічного визнання і діяв виключно в межах Московського князівства.

З боку Константинополя така самочинність була розцінена як порушення канонів. У відповідь у 1458 році Константинопольський патріарх, за участі Римської церкви, висвятив Григорія Болгарина як митрополита Київського, Галицького і всієї Русі — для церков, що перебували в складі Великого князівства Литовського і Королівства Польського. Відтоді існували дві паралельні ієрархії: канонічна Київська та самочинна Московська.

Упродовж 1448—1589 років Московська митрополія не визнавалась жодною з помісних православних церков, залишаючись в ізоляції від решти православного світу. Цей статус не завадив московській владі активно використовувати митрополію як інструмент державної централізації:

• митрополити підтримували внутрішню політику великих князів Московських, зокрема Івана III та Івана IV;
• оформлювали церемонії «божественного обрання» царів (Іван IV був коронований митрополитом Макарієм як цар у 1547 році);
• брали участь у церковних соборах (наприклад, Стоглав 1551), що унормовували внутрішнє життя Московської церкви;
• проводили канонізації «місцевих» святих, формуючи окрему церковну ідентичність.

Митрополити також сприяли формуванню ідеологічної концепції «Москва — Третій Рим», що обґрунтовувала претензії Москви на духовне лідерство у православному світі після падіння Константинополя (1453).

У той час як Московська митрополія існувала без канонічного благословення, Київська митрополія залишалась в юрисдикції Константинополя. Її митрополити, висвячені Вселенським патріархом, керували православними єпархіями у Великому князівстві Литовському, зокрема в Києві, Полоцьку, Смоленську, Луцьку та інших містах.

Московська митрополія намагалася ігнорувати існування київської ієрархії, але остання зберігала визнання у православному світі. Протистояння мало не лише релігійний, а й політичний вимір, оскільки Київська митрополія залишалася символом єдності з православною традицією Константинополя, а отже — легітимності.

У 1580-х роках Москва розпочала активні переговори про легалізацію своєї церковної ієрархії. У 1589 році під час візиту до Москви Вселенського патріарха Єремії II, за підтримки царя Федора І та Бориса Годунова, було досягнуто домовленості про визнання автокефалії Московської церкви. Того ж року митрополит Іов був піднесений у сан патріарха Московського і всієї Русі.

Формальне визнання було підтверджене Константинопольським синодом 1590 року та згодом іншими Східними патріархатами. Так завершився 141-річний період неканонічного статусу Московської митрополії.

Московська митрополія 1448–1589 років є важливим етапом в історії православної церкви Московії. Її самовільне виникнення стало переломним моментом у церковній історії:

• вона поклала початок московській автокефалії без згоди Вселенського патріарха,
• остаточно розірвала спільну духовну спадщину Київської митрополії,
• стала основою для формування ідеології церковно-державної єдності в Московії,
• започаткувала політику «церковного імперіалізму», яка згодом привела до експансії на інші православні землі, зокрема Україну.

• Іона (1448–1461)
• Феодосій (1461–1464)
• Филип (1464–1473)
• Геронтій (1473–1489)
• Зосима (1490–1494)
• Симон (1495–1511)
• Варлаам (1511–1521)
• Даниїл (1522–1539)
• Іоасаф (1539–1542)
• Макарій (1542–1563)
• Афанасій (1564–1566)
• Герман (1566-1567)
• Филип (1566–1568)
• Кирило (1568–1572)
• Антоній (1572–1581)
• Діонісій (1581–1587)
• Іов (1587–1589)

• Московський патріархат
• Київська митрополія
• Флорентійська унія
• Григорій Болгаринович

1. Енциклопедія історії України. — Т. 7. — НАН України, 2010.
2. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 5. — Львів: НТШ, 1905.
3. Дашкевич Я. Київська митрополія XV–XVIII ст.: проблема канонічного статусу. — Львів: Інститут українознавства, 1997.
4. Florovsky G. Ways of Russian Theology. — St. Vladimir’s Seminary Press, 1979.
5. Meyendorff J. Byzantine Theology. — Fordham University Press, 1983.