Московсько-кримські війни.jpg) Московсько-кримські війни (крим. Qırım-Moskovalı cenkleri, рос. Русско-крымские войны) велися протягом XV—XVIII століть (основні — у XVI ст.) між військами Московщини та військами Кримського ханства по області навколо Волги. У XVI сторіччі Дике поле потрапило під вплив кримських татар. Під час війни кримські татари ввійшли в центральну Московію, спустошили Рязань, спалили Москву, взявши 150 000 московитів у полон. Проте в наступному році кримці зазнали поразки у Молодинській битві. Попри поразку походи кримців тривали. В результаті, Кримське ханство пережило кілька вторгнень і було завойоване наприкінці XVIII століття. Кримські татари остаточно втратили свій вплив в регіоні. Походи почалися незабаром після заснування буферної держави Московії — Касимовського ханства, а також здобуття переваги Москви у московсько-казанських війнах наприкінці XV століття. Кримськотатарські вторгнення у Московію почалися нападами з Кримського ханства на московські міста Бельов і Козельськ 1507 року, після смерті великого князя Московського Івана III. Упродовж XVI століття зовнішня межа «Дикого степу» проходила неподалік міста Рязань поза Окою. Основним шляхом вторгнення у Московщину був Муравський шлях, що пролягав з кримського Перекопського перешийка поміж басейнами річок Дніпро і Сіверський Донець та доходив до Тули. Кримці повертали назад тільки після незмірних грабежів і умикань людей. Зазвичай їм удавалося проникнути на 100—200 кілометрів углиб московської території. Бранців потім відправляли в кримську Кафу, де продавали в рабство. Таким чином, населення Московії у прикордонних районах сильно потерпало. Кожної весни Московське царство мобілізувало до 65 000 вояків для прикордонної служби. Оборонні лінії складалися з ланцюга фортець і міст. Для захисту від вторгнень Ногайської Орди в області між річками Волгою і Іртишем було закладено надволзькі міста Самара (1586), Царицин (1589) і Саратов (1590). Найбільш руйнівні навали відбулися в 1517, 1521 (з долученням Казанського ханства), 1537 (за підтримки Казанського ханства, Литви і Османської імперії), 1552, 1555, 1570—1572 (за підмоги Швеції й Османської імперії), 1589, 1593, 1640, 1666—1667 (за підтримки Речі Посполитої), 1671 і 1688 роках. Хронологія походів кримських татарЦей список не охоплює походи на Річ Посполиту (75 походів протягом 1474—1569[1])
1507 і 1514: походи під проводом кримськотатарської знаті в обхід мирної угоди, якої додержував хан.[1] 1521: хан з 50 000 підданців перетнули Оку під Коломною і 2 тижні розоряли передмістя Москви [1] 1533—1547: (регентство від імені Івана IV) близько 20 великих походів на кордони.[3] 1541: кримський хан переправляється через Оку на плотах під прикриттям вогню з османських гармат.[1] 1555,1562,1664,1565 хан водив велику армію в Московію.[1]
1564: було спалено Рязанський посад.[1] 1571: московсько-кримська війна 1572: Молодинська битва 1591: похід досягає Москви.[3] 1592: спалено передмістя Москви. Московські війська були далеко, воюючи зі Швецією.[1] 1614: ногайські походи у межах видимості з Москви. У ті Смутні часи було схоплено стільки бранців, що ціна раба в Кафі впала до п'ятнадцяти або двадцяти золотих.[1] 1618: ногайці випустили 15 000 полонених за мирним договором із Москвою.[4] 1632: Військо з Лівен потрапило в засідку до кримцічв і яничар: 300 вбитих, інших узято в неволю.[1] 1632: 20 000 кримців роблять наскок на південь, оскільки тамтешні війська було перекинуто на північ для Смоленської війни.[1] 1633: 30 000 кримців долають засічну і берегову лінії. В районі Оки було захоплено тисячі людей.[1] Це був останній похід углиб Московії.[5] 1635: багато невеликих військових загонів удерлися в Московію на південь від Рязані.[1] 1637, 1641—1643: кількома походами керували ногайці і кримські вельможі без дозволу хана.[1] 1643: 600 кримців і 200 запорозьких козаків вчинили похід на Козлов: 19 вбитих і 262 захоплено в полон.[1] 1644: 20 000 кримців роблять похід на південь Московії: 10 000 бранців.[1] 1645: за один похід захоплює 6 000 бранців. Є твердження, що османи заохочували ці походи, щоб отримати галерних рабів для війни з Венецією.[1]
1691—1692: біля Ізюмської лінії захоплено у полон кілька тисяч.[1] 1769: зимовий похід у Нову Сербію. Захоплено у полон кілька тисяч.[6]
Примітки
Джерела
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
