Мусафірова Ольга Дем'янівна

Зовнішні відеофайли
Зовнішні відеофайли
	Ольга Мусафірова про російську журналістику та специфіку роботи в Україні на радіо НВ 29 жовтня 2018 року

Мусафірова Ольга Дем'янівна
Мусафірова Ольга Дем'янівна
	; Ольга Мусафірова (жовтень 2023 року)
Народилася	19 жовтня 1957 (67 років) ; Гайсин, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	журналістка
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1980)
Знання мов	російська і українська
У шлюбі з	Борейко Володимир Євгенович
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Мусафірова Ольга Дем'янівна (нар. 19 жовтня 1957, містечко Гайсин Вінницької області, Українська РСР) — українська журналістка, власний кореспондент «Новой газеты» в Україні, працює в Києві.

Біографія

Ольга Мусафірова народилася 1957 року в містечку Гайсин Вінницької області. Її мати працювала в місцевій школі вчителькою російської мови та літератури, тому з дитинства більше говорила російською мовою. Батько викладав історію та суспільствознавство.

Після закінчення Гайсинської середньої школи номер один вступила до Київського держуніверситету (1975—1980)^[2] на факультет журналістики, який закінчила з червоним дипломом. Дипломну роботу захищала за текстами дисидента, письменника, кінодраматурга і журналіста Анатолія Стріляного. 2010 року Мусафірова зробила репортаж «Стреляный на свободе» з його рідного села Рябина та селища Велика Писарівка, який опублікувала «Комсомольська правда в Україні».

Журналістська діяльність

Працювала в обласній «молодіжці» «Комсомолец Донбасса» (1980—1983)^[3], в республіканській газеті «Комсомольськое знамя» (1983—1989), в 1989 перемогла у професійному конкурсі, ставши власним кореспондентом у Києві газети «Комсомольская правда».

В «Комсомолці» працювала понад 20 років, звільнилася за власним бажанням в 2011-му, оскільки була незгодна з редакційною політикою щодо України^[4].

Журналістка про свою діяльність у «Комсомольській правді»:

«Великою мірою мій перехід у спілкуванні на українську був політичний. Навіть, коли ще працювала у «Комсомольській правді» і приїжджала на поверх, спілкувалася з колегами, і кілька разів, коли виникали професійні конфліктні ситуації і я півсвідомо, а може і свідомо, переходила на українську і бачила – круглі очі. І відповідала: так це моя рідна мова і в побуті я спілкуюся українською»^[5].

2006 року була у відрядженні в Ізраїлі через загострення палестинсько-ізраїльського конфлікту, 2008 року — у Грузії^[6].

У 2011 році її запросили до співпраці з російським незалежним виданням «Новая газета» як кореспондентку в Україні^[4], там вона пропрацювала до повномасштабного російського вторгнення в Україну, бо видання закрили в Росії. Колишні журналісти «НГ», які виїхали з Росії, запустили юридично окреме видання у Латвії — «Новая газета. Европа»^[6], де Мусафірова працює станом на 2025 рік^[7].

Ольга Мусафірова про свою діяльність у «Новой газете»:

«Тоді мені так було класно, що мені хотілося кожні три місяці туди їздити тому що... Я без перебільшення мабуть скажу, що все, що залишилося в російській журналістиці чесного, воно сконцентровано в «Новой».»^[5].

Нагороди

лауреатка премії «Золоте перо» НСЖУ^[8];
переможниця першого міжнародного конкурсу «Найкращий за професією» у Москві (2011)^[9].

Громадська діяльність

членкиня Спілки журналістів України

Ольга Мусафірова про майбутні російсько-українські відносини:

«Якщо станеться те, про що мріяла покійна Валерія Новодворська, і Росія розпадеться на кілька маленьких не ядерних мирних держав, то ми зможемо, я думаю, знаходити собі там ділових партнерів. Може, навіть, в якомусь людському вимірі підтримувати стосунки. Але в нинішньому вимірі з імперською Росією не може бути жодних стосунків.»^[5].