Міжнародне геомагнітне аналітичне поле(IGRF, від англ.International Geomagnetic Reference Field) — міжнародна модель[1] або серія моделей[2] середнього глобального магнітного поля Землі, що враховує його вікову варіацію.
Визначення
Вектор магнітного поля B визначається через градієнт деякого скалярного потенціалу, заданого в геоцентричних координатах:
де одиничні вектори спрямовані в бік збільшення довготи, широти і до центру Землі (протилежно до збільшення вектора відстані) відповідно.
і — коефіцієнти Гаусса, що визначаються спеціальною групою Working Group V-MODМіжнародної асоціації геомагнетизму та аерономії[en] (IAGA) на основі вимірів наземних станцій, кораблів, літаків і штучних супутників Землі.
Набір коефіцієнтів Гаусса повністю визначає описувану модель геомагнітного поля. В сучасних моделях розкладання обмежується коефіцієнтами від 1-го до 13-го степеня і від 0-го до 13-го порядку (в прогностичній варіації від 1-го до 8-го і від 0-го до 8-го відповідно), округлених до 0,1 нТл . Модель не описує дрібномасштабних просторових варіацій магнітного поля, які переважно зумовлені локальним магнетизмом земної кори. Кутову роздільність моделі можна оцінити як що відповідає довжині дуги великого кола ~3000 км.
Модуль вектора (IGRF-10), вгорі - основне поле, внизу - варіація
I-компонента (IGRF-10), вгорі - основне поле, внизу - варіація
D-компонента (IGRF-10), вгорі - основне поле, внизу - варіація
Історія
Математична модель магнітного поля Землі, виражена вищенаведеною формулою розкладання потенціалу за сферичними гармоніками, була розвинена К. Гауссом 1838 року в його роботі «Загальна теорія земного магнетизму»[4]. У цій же публікації Гаусс на підставі магнітних вимірювань у 91 пункті земної кулі вперше вивів набір коефіцієнтів розкладання геомагнітного поля, аналогічний сучасній моделі IGRF[5].
Модель IGRF налічує 12 поколінь, останнє затверджене відноситься до 2015 року[6].
Джерела даних та методики визначення коефіцієнтів моделі
Єдиних стандартів (на відміну, наприклад, від індексу геомагнітної активності), що брати за спостережувані дані, не існує, і кожне нове покоління — фактично, незалежне дослідження. Загалом вважається, що коефіцієнти Гаусса змінюються повільно, тому в ряді Тейлора можна обмежитися першим порядком малості за часом:
Розв'язати класичні проблеми[які?] наземних спостережних пунктів допоміг вихід на навколоземну орбіту. Починаючи з 11-го покоління основою моделі служать саме супутникові дані, хоча використовувалися вони й раніше. Так, для створення моделі 10 покоління було застосовано дві групи даних, які ґрунтувалися на вимірюваннях тільки з супутника «CHAMP[en]», запущеного в 2000 році. Його дані були також використані як основа і для IGRF-11, а дані з супутника «Ørsted[en]» (запущений в 1999) служили для оцінки нев'язок. Для IGRF-12 дані «Ørsted», нарівні з даними від «Swarm» (запущений у 2013), вже були основними. Як дані для порівняння бралися результати вимірювань наземних станцій[6][1].
Внаслідок того, що на космічному апараті магнітометр може змінювати своє положення відносно зір, функція помилок залежить від кутів Ейлераα, β, γ[6]ref name="11generation"/>:
де g — вектор основного магнітного поля і вікові варіації гауссових коефіцієнтів, k — вектор денних корекцій для моделі зовнішнього магнітного поля, εi — вектор нев'язок:
а fi — нев'язка модуля вектора магнітного поля:
де вектор магнітного поля є сумою внутрішнього основного поля, магнітного поля, наведеного від земної кори, і зовнішнього поля:
↑В отличие от обычной географической широты, коширота отсчитывается от северного полюса, а не от экватора.
↑Gauss C. F.Algemeine Theorie des Erdmagnetismus. // Resultate aus den Beobachtung des magnetischen Vereins im Jahre 1838. — Gottingen : Dieterichsche Buchhandlung, 1839.
↑ абвErwan ThébaultEmail author, Christopher C Finlay, Ciarán D Beggan, Patrick Alken. International Geomagnetic Reference Field: the 12th generation. — Springer, 2015. — DOI:10.1186/s40623-015-0228-9.