У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Мількевич.
Валенти́на Станісла́вівна Мільке́вич ( 14 червня 1949) — українська письменниця.
Біографія
Народилася 14 червня 1949 р. в с.Мазурівка колишнього Чернівецького району (тепер Могилів-Подільського) на Вінниччині. Закінчила педагогічне училище в Немирові (1968), Вінницький педагогічний інститут (1975). Відтоді учителює у школах області, працює в системі освіти, за сумісництвом — кореспондентом у місцевій газеті «Чернівецька зоря».
Живе в рідному селі.[1]
Літературна діяльність
Поетеса. Авторка книг «Криниця ясеневого листя» (2017), «З глибоких криниць» (2018), «На перехресті осені» (2019), «В обіймах осені» (2020); публікацій у регіональній періодиці та колективних виданнях: журналах «Вінницький край», «Дивослово», «Відродження», альманахах «З любов'ю в серці», «Стожари» та ін.
Засновниця і керівник районного літературно-мистецького об'єднання «Мурафські обрії». Уклала колективні збірки об'єднання: «Зорі над Мурафою» (2020), «Нехай святиться ім'я твоє» (2014).
Член НСЖУ, НСПУ з 2021 р.[4]
|
В віршах поетеси нуртує чиста дзвінка вода з криниці народної творчості, духовного набутку предків. Чимало віршів Валентини Мількевич стали популярними піснями, які лунають зі сцени…
|
|
— Михайло Каменюк (2019)[5]
|
|
|
Теми віршів Валентини Мількевич – різноманітні: тут і любов до Батьківщини, і краса української природи, і пошанування героїв-учасників Першої російсько-української війни на Сході нашої держави, і піклування підростаючого покоління… Самі красномовні назви її книг свідчать про поетичний талант авторки.
|
|
— Світлана Блонська (2019)[6]
|
|
|
Манера віршування Валентини Мількевич традиційна, тематика творів розмаїта – від громадянської лірики до інтимної, але передусім приваблює читача її пейзажна лірика з філософським підтекстом. Оспівування традиційних цінностей, людяності у людині, першоджерел українства є лейтмотивом її творчості. Архетипними в її поезіях стають назви рослин рідної місцини – ясен, калина, вишня, спориш, волошка, петрів батіг та ін., але понад усе – річка Мурафа «в сонних берегах», навколо якої століттями вирує життя на Наддністрянщині. Авторка знає і дає зрозуміти читачеві, що «щастя медами пахне // і цвітом яблуні навесні». Часом Валентина Мількевич у пошуках творчої наснаги свідомо розхитує ритм вірша, добирає цікаві асонансні рими:
Ласкавий вітер гладить віти
У нерозбуджених дерев,
А ти навчи, як далі жити
В потоках слів цих сонних марев».
|
|
— Андрій Стебелєв (2019)[7]
|
Джерела і література
Примітки
Див. також
