Відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» місто є населеним пунктом з переважно компактною забудовою, загальна чисельність жителів якого становить не менш як 10 тисяч. Як виняток з цього положення до категорії міст також віднесені населені пункти з меншим населенням, які до прийняття закону були містами районного або обласного значення.
Адміністративне значення та історичні дані
6 з 18 міст області є районними центрами. До реформи децентралізації 2010-х років районними центрами були 16 міст (окрім Гнівані та Ладижина), 6 міст були містами обласного значення, 12 входили до складу районів.
Найстарішим містом області є Погребище, перша згадка про яке датована 1148 роком, наймолодшим — Козятин, заснований в 1871 році. Найстаріше місто за часом отримання статусу — Вінниця, наймолодше — Липовець.
У таблиці нижче наведено адміністративний статус міст, а також роки утворення і отримання статусу міста. Якщо місто втрачало статус міста, а пізніше знову його отримувало, зазначено рік останнього отримання статусу.
Низка міст мали магдебурзьке право в складі Речі Посполитої або статус міста в складі Російської імперії, а в СРСР його втратили. Докладніше про міста, які втратили статус міста, — в розділі #Історія.
Найбільшим містом області за населенням є Вінниця, найменшим — Шаргород. У всіх містах області переважна більшість мешканців (понад 84 %) вважають рідною мовою українську
Деякі джерела вказують, що магдебурзьке право також мали Погребище[23][13] (1569), Немирів[24][25][26] (1581) та Латанець[24] (1744), проте ці дані піддаються сумніву дослідниками[27] (для Погребища не знайдено першоджерел, Латанець і Немирів сплутали з містами зі схожими назвами в інших регіонах). Також раніше вважалося, що Літин мав магдебурзьке право[24][25][28], проте останні дослідження вказують на те, що в 1578 році Літин отримав статус містечка без надання магдебурзького права.[29]
Міста в Російській імперії
Після входження території Вінниччини до Російської імперії статус міст отримали Брацлав, Гайсин, Тульчин, Бершадь, Ямпіль, Могилів-на-Дністрі, Вінниця, Літин, Махнівка, Липовець, Хмільник Брацлавського намісництва і Вербовець Подільського[30], а також Махнівка Київського намісництва[22], Ольгопіль (Чечельник).
У 1937 році місто Бердичів відійшло до новоутвореної Житомирської області, а Заслав, Кам'янець-Подільський, Полонне, Проскурів, Старокостянтинів і Шепетівка. — до Кам'янець-Подільської. У Вінницькій області лишилося 5 міст.
У 1938 році до категорії міст віднесені Бар і Козятин.
У другій половині XX ст. статус міст отримали Хмільник, Бершадь, Ладижин, Калинівка, Гнівань, Погребище, Немирів, Шаргород, Ямпіль, Іллінці.
За часів незалежної України містом став Липовець — у 2001 році.
Примітки
↑Скорочення: оц — обласний центр, рц — районний центр, цтг — центр територіальної громади
↑ абвДля Вінниці[3], Гайсина[4] і Могилева-Подільського[5] першими зазначено роки отримання магдебурзького права. У 1795 році ці міста стали повітовими містами в Російській імперії, в 1924—1925 роках повторно затверджені містами в УСРР.[р 1][р 2]
↑Цей рік зазначений на гербі міста. Івченко подає 1500–1520 роки.
↑У 1787 році отримав магдебурзьке право, в 1795—1804 роках був повітовим містом Російської імперії, згодом втратив статус міста і вважався містечком.[9] Знову затверджений містом в 1924 році.[р 1]
↑Список може бути не повним. Повний список міст, які мали магдебурзьке право, не існує. Наведений список сформований на основі джерел: Дмитрієнко, Савчук, 1994, с. 13, Мельничук, 2004, с. 104–105 та Роговий, 2020, с. 50, 62–63 і може бути неповним. Махнівки, Сніткова і Янова у цих джерелах нема, проте і не знайдені джерела, які б спростовували наявність у цих міст магдебурзького права. Деякі міста могли отримувати магдебурзьке право кілька разів (наприклад, якщо попереднє місто було зруйноване під час нападу татар), тому вказано кілька дат. Якщо в інших джерелах зустрічаються інші роки, то вони подані із зазначенням джерела.
↑За іншими даними вперше було надано магдебурзьке право в 1497 році[17][13], а в 1564 — вдруге
↑Статистические таблицы о состоянии городов Российской империи: Сост. в Стат. отд[-нии] Совета М-ва вн. дел. — Санкт-Петербург: тип. К. Крайя, 1840. — [3], 68 с., 1 табл.; 28.
Лєсков Е. Ю., Локаєнко А. Р., Пшук І. П. Ялтушків // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕАН УРСР, 1972. — С. 124–133. — 15 000 прим.
Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; за заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К. : Парламентське видавництво, 2012. — 784, [34] с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-611-865-6.
Боровський, Андрій. Колекція привілеїв для містечок. Літопис Скали. Особистий архів краєзнавця Андрія Боровського. Архів оригіналу за 8 травня 2024. Процитовано 8 травня 2024.
.svg)
_P1540055.jpg)
.svg)
_%D1%83_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%83.jpg)
