Наддування (двигун внутрішнього згоряння)![]() ![]() ![]() Наддува́ння у двигунах внутрішнього згоряння — підвищення тиску повітря у системі впуску у двигун внутрішнього згоряння з метою збільшення подачі пального і, відповідно, потужності, що знімається з одиниці робочого об'єму двигуна. Наддування зазвичай застосовують з метою підвищення потужності (на 20…45%) без збільшення маси і габаритів двигуна, а також для компенсації падіння потужності двигуна умовах високогір'я чи на великих висотах в атмосфері. Наддування з можливістю регулювання за складом паливо-повітряної суміші може застосовуватися для забезпечення повноти згоряння палива, а отже, і для зниження токсичності та димності відпрацьованих газів. ІсторіяУ 1860 році у США брати Рутс (англ. Philander Roots and Francis Marion Roots), засновники «Roots Blower Company» у Коннерсвіллі (Індіана), запатентували конструкцію ротаційно-поршневого повітряного нагнітача об'ємного типу для використання у доменних печах та інших промислових цілей. Першим, хто застосував[1] нагнітач для подачі повітря у двигун внутрішнього згоряння (1878) був британець Дугалд Клерк (англ. Dugald Clerk), що першим винайшов і сконструював клапанний двотактний двигун[2]. У тому ж році німець Генріх Крігар (нім. Heinrich Krigar) запатентував конструкцію компресора гвинтового типу (патенти Німеччини No 4121, No 7116). У 1885-86 роках німецький інженер Готліб Даймлер отримав патенти декількох країн (German patent No.DRP 36423, US349983[3]) на чотиритактний двигун внутрішнього згоряння у якому передбачив принцип нагнітання повітря. У 1902 р. у Франції Луї Рено запатентував проект відцентрового нагнітача, а вже в 1905 р. принцип дії турбонагнітача, що працював на енергії вихлопних газів, вперше описав і запатентував (Імператорський патент за № 204630[4], патент США[5] та патент Швейцарії CH 35259A) швейцарський винахідник Альфред Бюхі (нім. Alfred Büchi, 1879–1959)[6][7]. Однак швидке рішення задачі (літрова потужність дійсно помітно збільшилася) виявилося не таким вдалим, як уявлялося спочатку. Істотне зростання виділення тепла, яке несли відпрацьовані гази, передчасно виводив з ладу випускні клапани, поршні і систему охолодження. Невідповідність конструкції і матеріалів, які застосовувались затримала розвиток наддування в автомобільних двигунах ще на декілька десятків років. КласифікаціяЗа методом забезпечення наддування буває агрегатне і безагрегатне: Агрегатне наддуванняДля агрегатного наддування використовують компресори, турбокомпресори або компресори разом з турбокомпресорами. Воно поділяється за джерелом і способом підведення механічної енергії на:
Агрегатне наддування застосовують майже на всіх видах транспортних дизельних двигунів (автомобільних, суднових, тепловозних, тракторних). Характеристки роботи систем наддування на бензинових двигунах обмежуються умовами виникненням детонації паливо-повітряної суміші. До основних недоліків агрегатного наддування відносять:
Безагрегатне наддуванняБезагрегатне наддування буває
Див. такожПримітки
Джерела
ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: Системи наддування
|
Portal di Ensiklopedia Dunia