Намісник

Намісник — службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території^[1].

Голова місцевого управління у Великому Князівстві Литовському, намісництва в Російській імперії у 1775—1796 роках; голова найвищого виконавчого органу місцевого самоврядування в деяких коронних краях (зокрема, у Королівстві Галичини та Володимирії) Австрійської імперії з 1849 року та її наступниці — Австро-Угорської імперії (з 1867 року).

В північно-східних князівствах намісники прийшли на зміну посадникам і утримувалися за рахунок кормління. З часу правління Івана IV значення намісників стало зменшуватися, і з XVIII століття намісників замінюють воєводами і генерал-губернаторами по установі в Російській імперії губерній у 1775 році. Пізніше звання «намісник» збереглося для генерал-губернаторів Царства Польського (до 1874 роки) і Кавказу (до 1883 року) відновлено 1905 році.

У 1903 році було засновано намісництво Далекого Сходу, скасоване 1906 році після втрати Росією Квантунської області.

Намісник — духовна особа з ченців (ієромонах, ігумен або архімандрит), поставлена архієреєм для управління підлеглим йому монастирем.

• Волостель
• Штатгальтер

• Намісник // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Намісник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1074-1075. — 1000 екз.