Нанкевич Андрій Андрійович
Нанкевич Андрій Андрійович (23 липня 1941 року, с. Дружелюбівка, Солонянський район, Дніпропетровська область, УРСР – 21 вересня 1997 року, м. Полтава, Україна) – український письменник, журналіст. Член спілки журналістів СРСР (з 1968 року). Член спілки письменників СРСР (з квітня 1987 року). Лауреат Полтавської обласної комсомольської премії імені Петра Артеменка 1982 року в галузі літератури і журналістики за збірку оповідань «Червоний глід», серію нарисів і публіцистичних виступів. Заслужений журналіст України. БіографіяНародився у сім’ї сільських трударів (все життя був відданий своєму селянському родоводу!), був наймолодшою дитиною у родині. В дитинстві допомагав рідним у господарстві, бо батько був тяжко поранений на фронті, а мама доглядала інваліда війни цілих двадцять років. По дорозі до школи, а це 12 км від дому, спостерігав життя, побут і звичаї своїх земляків. Отримав середню освіту, потім закінчив училище механізації, служив в армії, де визріло бажання стати журналістом. 1962 року став студентом факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив 1967 року. З цього часу став працювати у Полтаві, спершу у редакції молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини» (кореспондентом, завідувачем відділу, відповідальним секретарем), а потім (з 1975 року) – у газеті «Зоря Полтавщини» (кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора, першим заступником головного редактора (у 1993–1996 рр.). Друкуватися почав у студентські роки. Працюючи в обласних газетах, Андрій Андрійович об’їздив весь полтавський край, готуючи репортажі, нариси, публіцистичні статті, в яких проникливі рядки були присвячені трудівникам села. За тридцятирічну журналістську роботу у полтавських обласних газетах у нього була не одна сотня відряджень у різні райони області. І того разу, повертаючись із редакційного відрядження, він трагічно загинув у автомобільній катастрофі 21 вересня 1997 року. Похований на міському цвинтарі (с. Розсошенці). ТворчістьЖурналістські зустрічі, некабінетне знання життя давали Нанкевичу теми для досліджень і узагальнень. З журналістики він і прийшов у літературу. Спочатку публікував свої оповідання та новели у полтавських газетах, а згодом – на сторінках всеукраїнських часописів і збірників. До своєї першої книги він ішов довго. Нарешті, заручившись підтримкою Григора Тютюнника, віддав у видавництво «Молодь» десять кращих оповідань і повість. 1981 року збірка під назвою «Червоний глід» побачила світ. Критика була прихильною до неї. Полтавський літературознавець Олексій Кузьменко, опублікувавши рецензію на неї в декількох районних газетах Полтавської області, відзначав: «Для нас немаловажний той факт, що герої оповідань – люди з Полтави і Полтавщини. Їх долі пов’язані з Кременчуком і Зіньковом, Гадячем і Диканькою, Решетилівкою й Лохвицею... Дуже ріднить нас, читачів, з автором те, що він глибоко залюблений у Полтавщину…». 35-річна полтавська журналістка Ганна Дениско, оцінюючи першу збірку автора «Червоний глід», писала: « Автор знає сучасне село таким, яким воно є, відтак і погляд на нього – не сентиментально-рожевий, а справді люблячий, бо любити – не означає закривати очі на людські вади, любити – це підносити людське, високе в людині…». І продовжила: «Оповідання молодого прозаїка – цілісні за настроєм, стилем, системою образних засобів. Читаєте твір – і перед Вами довірливо розкривається світ глибоких почуттів, світ людської душі – неспокійної, невпокореної, з її давніми болями і вистражданими радощами, з її внутрішньою чистотою…». Друга книга прозаїка… Це був складний момент у творчій біографії А. Нанкевича. Як не повторитися, як показати людське життя глибше? Через п’ять років (1985 року) видавництво «Молодь» випустило у світ другу книжку літератора «Три тополі на вітрі», зміст якої склали повість «Двоє для любові» і десять оповідань. У повісті йдеться про дружбу хліборобів Полтавщини і Болгарії (міста Велико Тирново і Полтава – міста-побратими). Край Великотирновський мальовничо ожив перед очима читачів під пером літератора. І горді, сильні люди, які не скорилися ні туркам, ні фашистам, тепер сіють хліб, вирощують виноград і дружать з українським «братушками». Полтавський літературознавець, кандидат філологічних наук Анатолій Дяченко написав у рецензії: «Помітним творчим досягненням А. Нанкевича стали його оповідання. Не всі вони рівноцінні, але більшість викликає у читача серйозні роздуми і високі почуття». З А. Дяченком, перегукуються слова критика М. Миценка: «Одразу, з перших сторінок, безпомилково відчуваєш щиру, неприховану атмосферу добра, любові, й поетичності, які пронизують книжку…З щирою любов’ю до людей, землі, природи, до благословенного сільського життя-буття написані оповідання…». Головна тема, на якій базується третя книга А. Нанкевича (три повісті і сім оповідань), – Любов. Першорядне в ній, Любов до матері. Образ матері проходить через повісті й оповідання всієї збірки. Як зазначив письменник-полтавець Микола Малахута: «Цей образ у творах письменника завжди болючий». Оповідання зі збірки «На всесвіт єдина зоря» найбільш хвилюючий твір: це величальна пісня матері, запізніле каяття ліричного героя перед своєю ненькою, солдатською вдовою… Кого не зворушать оці слова: «Сю ніч зі мною розмовляла моя мама – рідна і єдина на всесвіт матуся, мій найперший і навічний зв’язок з усім сутнім…». Окремі твори письменника нагадують м’який поетичний стиль, гарну мову Григора Тютюнника, у якого А. Нанкевич вчився художньої майстерності. Микола Малахута у рецензії на вищеназвану книгу написав: «Це чиста, чесна, мужня, світла, мозоляста його сходинка до гори майстерності…». 1991 року у бібліотечці газети «Зоря Полтавщини» вийшла повість «Іронія». ЛітератураЗбірки
Оповідання
Новели
Життя і творчість на шпальтах газет
****
Некрологи
|
Portal di Ensiklopedia Dunia