Нанісник

Нані́сник — частина шолома (наголовника), яка захищає голову людини від холодного оружжя, вузька залізна стрічка, яка захищає обличчя від поперечних ударів.

Нанісники з'явилися ще до нашої ери, зокрема були частиною низки давньогрецьких шоломів^[ru]. Були на багатьох східних шоломах, пізніше — на європейських, починаючи з каркасних. Шоломи з нанісником були поширені в Русі та в Західній Азії, у Європі з XIII—XIV століть витісняються заборолами, у деяких країнах їх заміняли маски та напівмаски. У XVI—XVII століттях, коли зменшувалося використання холодного оружжя, у Європі знову починають використовувати шоломи з нанісником. У цей час їхнє значення змінювалося, тому світ переходить до касок.

Призначалися для захисту від не надто сильних ударів, але на відміну від інших засобів захисту, майже не погіршували видимість (через стереоскопію) і не заважали дихати.

Нанісники діляться на нерухомі (жорсткі) і рухомі (ковзні).

Прикріплювалися до шолома клепкою або зварюванням, а крім того, могли бути частиною тулії (наголовника), якщо шолом повністю кований. У Європі нанісник був широкої трапецієподібної або прямокутної форми. У Київській державі в XII—XIII століттях зустрічалися шоломи з вигнутими нанісниками з отворами з боків, що служили для кріплення бармиці (ці нанісники сполучені з вирізами навколо очей)^[1]. Нанісник міг бути поєднаний із напівмаскою, але це вже окремий різновид складових захисту лиця.

• 
  Англосаксонський Коппергейтський шолом^[ru] VIII століття
• 
  Руський шолом XII—XIII століть
• 
  Норманський шолом з приклепаним нанісником

Цей різновид мав шарнір, що дозволяє відкидати його вгору, і знаходився на окремому кріпленні, що дозволяло відстібати нанісник. Цей вид був лише в Західній і Центральній Європі та знаходився зазвичай у бацинеті, зрідка у черепнику. І той, і інший шолом були призначені для надягання під горшковий шолом, оскільки задля поліпшення огляду^{[Заувага 1]} горшковий шолом скидався^{[Заувага 2]}, і лицар залишався в бацинеті або в черепнику^{[Заувага 3]}.

Схожа будова нанісника була всеохопною та дозволяла за наявності бармиці, прикріпленій до нанісника, відстібнути його, щоб він звисав, а з присутністю нанісника, до якого не прикріплена бармиця, відкидали цей нанісник угору. З появою забрал на це ж місце стали кріпити відкидне забрало нім. klappvisier, що спочатку було схоже на лопату, але потім набув загостреного вигляду, що називається нім. hundsgugel. Причому один і той же шолом міг використовуватися як із нанісником, так із забралом. Зазвичай забрало пристібали для бою, а нанісник — для турніру, бо на турнір продовжували надягати не бацинет із забралом, а врочистий горшковий шолом, прикрашений геральдичними фігурами, під який одягали бацинет із нанісником. Словом нім. visier спочатку називали не забрало, а відкидний нанісник, забрало ж, що називалося нім. klappvisier, вважалося різновидом нанісника. Зі зникненням горшкових шоломів зникли й бацинети з подібними нанісниками, а слово нім. visier стало означати винятково забрало.

З'явилися приблизно в XIV столітті в Азії. Ці нанісники можна було підіймати й опускати, частіше вони прикріплювалися за допомогою гвинта. Іноді вони проходили крізь козирок^[2]. Пізніше цей різновид пошириться в Східній, а в XVII столітті — Західній Європі. Зазвичай цей нанісник був вузькою смугою, але в Польщі лопатоподібний розширювався до низу, майже повністю закриваючи обличчя^[3].

• 
  Польська капеліна XVII століття
• 
  Польські гусарські обладунки XVII століття з капелінами, з нанісниками у вигляді масок

1. ↑ Кирпичников А. Н., «Древнерусское оружие. Выпуск 3. Доспех, комплекс боевых средств IX—XIII вв.», Издательство «Наука», 1971.
2. ↑ Висковатов А. В., «Историческое описание одежды и вооружения российских войск», ч.1.
3. ↑ Мир ролевых игр | Статьи. rol.in.ua. Процитовано 22 червня 2021.

1. ↑ зазвичай так робили після удару спису для переходу в бій на мечах
2. ↑ для чого його кріпили ланцюгами до бригантини, а за скрутного становища лицаря просто до поясу, оскільки в цьому випадку на кольчузі він одягав не бригантину, а іншу (коротшу) кольчугу, а то й просто стьобанку (ще одна стьобанку обов'язково надягали під кольчугу для пом'якшення — незалежно від гаманця лицаря)
3. ↑ у ранішу добу лицар, який скинув горшковий шолом, залишався лише в кольчужному капюшоні (під яким був стьобаний чіпець)