Щаслива сім'я Кемерон живе в Підмонті, Південна Кароліна. У доктора і місіс Кемерон три сини: Бенджамін, Вейд та Дюк і дві дочки: старша Маргарет і молодша Флора. До них в гості приїжджають друзі з Пенсільванії: депутат Остін Стоунмен у супроводі двох синів — Тода і Філа. Філ закохується в старшу дочку Кемерона, а Бен Кемерон — у доньку Остіна Елсі Стоунмен, побачивши її фотографію.
Починається війна. Стоунмен примикають до прихильників Півночі, Кемерони — до прихильників Півдня.
Йде облога Петерсберзі. Прихильникам Півдня не вистачає продовольства. Бен Кемерон, ставши полковником армії конфедератів, запекло бореться, але зрештою перестає пручатися, і його бере в полон старий друг Філ Стоунмен, в той час як батьки і сестри Бена з трепетом прислухаються до гуркоту битви.
Прихильники Південних Штатів переможені. Генерал Лі приходить до генерала Гранта. За полоненим полковником, який лікується в госпіталі, доглядає Елсі Стоунмен, що відповіла взаємністю на його любов. Разом з матір'ю Кемерона вона вирушає до президента Лінкольна, і благає його про поблажливість до Бена.
Тим часом Остін Стоунмен стає одним з прихильників крайніх заходів в конгресі. Депутат взяв сторону негрів і переконав мулата Сайласа Лінча стати їх політичним ватажком. Після вбивства президента Лінкольна, відтвореного у всіх деталях, Остін Стоунмен практично управляє Сполученими Штатами.
Ліга Союзу отримує більшість голосів на парламентських виборах. Сайлас Лінч призначається заступником губернатора. Білих проганяють з вулиць, викреслюють з виборчих бюлетенів і найчастіше позбавляють майна.
Бен Кемерон стає на чолі руху опору. Депутат Стоунмен, дізнавшись про це, розриває його заручини з Елсі. Огастус Сезар (Гас), відданий слуга Кемеронів, вступає до лав збройної негритянської гвардії, яку набрав Сайлас Лінч. Гас домагається руки Флори. Сім'я, розорена війною, живе у цілковитій нужді. Одного разу, коли Флора, йдучи до криниці, наважується зайти в ліс неподалік, за нею женеться Гас, їй загрожує насильство. Рятуючи свою честь, дівчина кидається з вершини скелі і гине. Бен Кемерон знаходить труп Флори і клянеться помститися.
Сайлас Лінч загрожує арештом доктору Кемерону, що знайшов притулок разом зі старою дружиною, юної дочкою і кількома вірними слугами — неграми, серед полів в хатині, яку збирається розгромити чорна гвардія. Елсі захищає перед Лінчем справу Кемеронів і свого брата Філа, нареченого Маргарет Кемерон, що розділяє доля сім'ї південців. Мулат намагається зґвалтувати дівчину. Стоунмен нарешті розуміє свою помилку, і Сайлас Лінч наказує його заарештувати.
Чорна гвардія на чолі з Сайласом Лінчем кидається на приступ відокремленій хатини, Кемерони обороняються, стріляючи з рушниці. Вони вже на волоску від смерті, але з гір з'являються білі вершники ку-клукс-клану на чолі з Великим Драконом. Клан, який вже вбив Гаса, винуватця смерті Флори, звільняє Стоунмена. Депутат обіцяє відтепер захищати білих.
На закінчення показується нова ідилія в Південних Штатах, що знову знайшли щастя при пануванні ку-клукс-клану. Два шлюби між Кемероном та Стоунменами символізують новий союз між Північчю і Півднем[9].
Кадр з фільму Народження нації: суд Лінча над негром-ґвалтівником
До 1913 року Ґріффіту набридло знімати короткометражні картини, які не давали йому повною мірою продемонструвати своє мистецтво кінозйомки. Більшість кінопродюсерів того часу вважали, що глядач не зможе висидіти на кіносеансі, що триває понад 15 хвилин, але Ґріффіт дотримувався іншої точки зору.
Виробництво фільму фінансувала фірма «ІВОК-філм», заснована Ґріффітом і Ейткеном. Ейткен вклав у підприємство лише четверту частину загального капіталу — 25 тисяч доларів. Решту суми вклали акціонери[11].
Цілком можливо, що дехто з ку-клукс-кланівців (такі, як, наприклад, капіталіст з Пасадени) допоміг фінансувати фільм, який служив їх політиці…
Френк Вудс і Ґріффіт закінчили роботу над сценарієм за півтора місяця. Зйомки велися в липні, серпні і на початку вересня 1914 року. Декорації були зведені у вельми примітивних павільйонах студії «Рілайенс Меджестік» під художнім керівництвом її засновника Томаса Інса. Багато декорацій будувалося просто неба.
Монтаж картини, яким особисто керував Ґріффіт, тривав три з половиною місяці. Музична партитура, написана Дж. Брейлі, була здебільшого попурі з американських народних пісень і уривків з творів Бетховена, Ліста, Россіні, Джузеппе Верді, Чайковського, Ґріґа, Ваґнера.
«Народження нації» мало такий грандіозний успіх, що витрати на його створення окупилися всього за два місяці прокату картини. Аудиторія складалася з представників усіх верств населення, і це істотно підвищило культурний статус кінематографа. У той же час зображення чорних персонажів носило у фільмі відверто расистський характер, що викликало бурю протестів і призвело до заборони картини у багатьох американських містах.
Художні особливості
У фільмі знімалися всі найкращі актори школи Ґріффіта. У масових сценах брало участь до 1000 осіб.
«…Режисерська робота з акторами далеко не скрізь зразкова <…> Характери в цілому намічені досить схематично, надто великими штрихами… Значення фільму не в розкритті психології персонажів, не в режисерській роботі з акторами, а в тій майстерності, яку Ґріффіт проявив у монтажі та постановці масових сцен…» (Жорж Садуль)
У «Народженні нації» Ґріффіт майже постійно застосовує паралельний монтаж.
Вперше демонструвався в Лос-Анджелесі в кінозалі «Клюнз» 8 лютого 1915 року під своєю початковою назвою[13]. Вже після перегляду Томас Діксон під враженнями, запропонував нову назву.
Президент Вільсон наказав влаштувати перегляд фільму в Білому домі під час одного із засідань, на яке було запрошено багато державних діячів та дипломатів з родинами.
Ґріффіт випустив на захист фільму брошуру «Підйом і занепад свободи слова в Америці».
Два великих ліберальних журнали «Нью Рипаблик» і «Нейшн» в статтях кінокритика Френсіса Гекета та головного редактора Освальда Гаррісона Вілларда дали фільму нищівну оцінку.
У Франції фільм заборонила цензура. В Парижі його демонстрували тільки в 1921 році[уточнити: ком.] в зміненому варіанті.
Облога Петерсбурга — один з основних епізодів фільму — в романі Томаса Діксона займає всього лише дві сторінки (розповідь одного з персонажів).
Для численних доповнень до сценарію Френк Вудс і Ґріффіт використовували «Пляма леопарда», другий роман Томаса Діксона.
Жоден темношкірий актор не знімався у фільмах Ґріффіта в головній ролі. Їх ролі виконували загримовані білі артисти[14].
Від фільму Ґріффіт отримав близько мільйона доларів чистого прибутку[джерело?].
З приходом звукового кіно «Народження нації» було озвучено і знову випущено на екрани.
На хвилі успіху фільму було знято продовження, «Захід нації»[15], яке провалилося в прокаті[16]:102. В наш час цей фільм втрачений[16]:підсумок.
У 2008 році Dj Spooky на основі фільму зробив проєкт «Переродження нації»[17].
За результатами дослідження вчених Гарвардського університету показ цього фільму в США призвів до збильшення чисельності Ку-Клус-Клану, та зростанню кількості злочинів проти чорношкірого населення. В тих штатах, де фільм був заборонений, такого зростання не відбувалось[18].
_-_Ralph_Lewis.jpg)
