Нарочницький Олексій Леонтійович

|портрет=

Нарочницький Олексій Леонтійович
Народився	3 (16) лютого 1907(1907-02-16) Чернігів, Російська імперія
Помер	14 червня 1989(1989-06-14) (82 роки) Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	Російська імперія→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія
Заклад	Російська академія державної служби
Вчене звання	академік Академії наук СРСР, професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Микола Лукін[d]
Аспіранти, докторанти	Тишков Валерій Олександрович Anatoly Chernobayevd
Членство	Академія наук СРСР Сербська академія наук і мистецтв
Партія	КПРС
Відомий завдяки:	фахівець із зовнішньої політики Росії
Діти	Natalya Narochnitskayad
Нагороди	Сталінська премія(1942), орден Трудового Червоного Прапора

Нарочницький Олексій Леонтійович (3 (16) лютого 1907(19070216), Чернігів, Російська імперія — 14 червня 1989, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський історик, академік АН СРСР (1972), дійсний член Академії педагогічних наук (1968), заслужений діяч науки РРФСР, фахівець із зовнішньої політики Росії першої третини XIX ст., автор фундаментальних праць з міжнародних відносин, керівник видання дипломатичних документів зовнішньої політики Росії XIX століття.

Член КПРС з 1961.

Закінчив Київський університет (1930).

У 1946—1960 старший науковий співробітник інституту історії АН СРСР, в ті ж роки спочатку доцент, потім (з 1955) професор Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

У 1949—1960 завідувач кафедрою нової історії Московського педагогічного інституту ім. В. П. Потьомкіна.

З 1960 завідувач кафедрою нової та новітньої історії Московського державний педагогічного інституту ім. В. Леніна.

З 1962 головний редактор журналу «Нова і новітня історія».

З 1974 директор інституту історії СРСР АН СРСР. Нарочницький — один з основних авторів «Історії дипломатії» (т. 1, 1941; Державна премія СРСР, 1942; 2 изд., Т. 1, 1959).

З 1957 експерт-консультант МЗС СРСР, радник 1-го класу. Член комісії з видання дипломатичних документів при МЗС СРСР, відповідальний редактор 1-8 тт. публікацій «Зовнішня політика Росії XIX і початку XX століть» (1960—1972). Брав участь у багатьох міжнародних конгресах істориків.

На думку д.і.н., професора М. М. Машкіна, «особливе місце у всіх роботах О. Л. Нарочницького займала протидія нігілістично-ворожим поглядам на зовнішню політику Росії».

Автор і науковий редактор понад 400 робіт з загальної та російської історії, зовнішньої політики і дипломатії Росії і СРСР, історії міжнародних відносин, історіографії та джерелознавства. Серед них:

• «Колониальная политика капиталистических держав на Дальнем Востоке», 1860—1895 М., 1956 (рос.)
• «Внешняя политика России XIX — начала XX века» (редактор) (рос.)

• Орден Трудового Червоного Прапора
• Сталінська премія, 1942 — С. В. Бахрушин, А. В. Єфімов, Є. О. Космінський, О. Л. Нарочницький, В. П. Потьомкін, В. С. Сергєєв, С. Д. Сказкін, Є. В. Тарле та В. М. Хвостов — за колективну працю «Історія дипломатії», т. I, опублікований в 1941 р. (першого ступеня).

• дочка: Наталя Олексіївна Нарочницька (нар. 1948) — російський пропутінський політик, доктор історичних наук, політолог широкого профілю, довірена особа Путіна на президентських виборах 2012, член Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії при президенті РФ, голова закордонного паризького відділення російського «Інституту демократії і співробітництва». Відома активною антиукраїнською позицією, будучи депутатом Державної думи Росії і публіцистом правого напрямку.

• Біографія Нарочницького О. Л.