Немошкаленко Володимир Володимирович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Володимир Володимирович Немошкаленко
Народився	26 березня 1933(1933-03-26) Сталінград, РСФРР, СРСР
Помер	25 червня 2002(2002-06-25) (69 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Україна
Національність	українець[1]
Діяльність	фізик
Alma mater	Інженерно-фізичний факультет НТУУ «КПІ»d
Галузь	фізика твердого тіла, спектроскопія, оптоелектроніка
Заклад	Інститут металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України
Посада	директор
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Членство	НАНУ
Партія	КПРС
Нагороди

Володимир Володимирович Немошкаленко (26 березня 1933, Сталінград — 25 червня 2002) — український вчений у галузі спектроскопії твердого тіла та електронної структури речовини, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, засновник наукової школи «Спектроскопії твердого тіла» в ІМФ НАНУ^[2].

Народився 26 березня 1933 року в Сталінграді (нині Волгоград, Росія) в сім'ї військовослужбовця. У 1951 році із срібною медаллю закінчив середню школу № 8 Чернігові^[3]. У тому ж році вступив на інженерно-фізичний факультет Київського політехнічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1956 році. Був направлений на роботу в Інститут металофізики АН України, де розпочав свою трудову діяльність 26 червня 1956 року^[1].

У 1956–1959 роках — інженер, молодший науковий співробітник. У 1960–1963 роках — вчений секретар Відділення фізико-математичних наук. В 1961 році захистив кандидатську дисертацію, і в 1962 році був удостоєний наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук. З 1963 року — завідувач лабораторією спектроскопії твердого тіла; заступник Головного вченого секретаря президії АН України. У 1963–1967 роках — заступник начальника науково-організаційного відділу президії АН України. З 1967 року — заступник директора з наукової роботи Інституту металофізики. У 1967–1971 роках — начальник науково-організаційного відділу президії АН України. 13 листопада 1970 року захистив докторську дисертацію^[1]. З 1971 року — завідувач відділом рентгеноспектральних досліджень Інституту металофізики. З 24 листопада 1971 року — професор за спеціальністю «Фізика твердого тіла». З 1973 року — перший заступник директора Інституту металофізики з наукової роботи. 27 грудня 1973 році став членом-кореспондентом АН УРСР^[1]; 1 квітня 1982 року обраний академіком АН УРСР^[4]. У 1989–2002 роках — директор Інституту маталофізики. Був членом КПРС^[1].

Жив у Києві на вулиці Челюскінців (нині Костьольна), 15, квартира 1^[1]. Помер 25 червня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Дослідження присвячені фізиці твердого тіла і рентгенівської спектроскопії. Комплексне використання розвинених ним спектральних методів у поєднанні з широким застосуванням методів обчислювальної фізики істотно розвинуло уявлення про зонну структуру реальних твердих тіл, особливо перехідних металів, їхніх сплавів і з'єднань.

Одним з перших досліджував зміни в електронній структурі твердих тіл при переході кристал — аморфний стан, виявив відновлені форми титану і кремнію в місячному реголіті^[5].

Співавтор відкриття неокислювальності ультрадисперсних форм простих речовин на поверхні космічних тіл.

Був головним редактором журналів «Металлофизика и новейшие технологии» і «Успехи физики металлов».

Лауреат:

• Премії АН УРСР імені К. Д. Синельникова (1977; за цикл робіт «Електронні властивості реальних металів і сплавів»)
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980 за дослідження елементарних збуджень у металах методами рентгенівської, мікроконтактної, тунельної, ультразвукової та магнітної спектроскопії);
• Державної премії СРСР (1985; за розробку методу фотоелектронної спектроскопії та його застосування в науці і техніці);
• Державної премії РРФСР в області, науки і техніки (1989; за розробку теорії, методів і приладів для рентгеноспектральних досліджень хімічного зв'язку);
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992) за дослідження закономірностей утворення метастабільних аморфних і мікрокристалічних структур при загартуванню металевих сплавів з рідкого стану, які знайшли широке застосування при розробці сучасних технологій);
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002)
• Премії НАН України імені М. П. Барабашова (1992; за цикл робіт «Фізико-хімічні особливості речовини з Місяця»);
• Премії НАН України імені Г. В. Курдюмова.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1971), Трудового Червоного Прапора (1981), медалями «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970), «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1984).

Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (1983). Удостоєний Диплома Пошани ВДНГ УРСР «за успіхи в економічному і соціальному розвитку Української РСР» (1985). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Удостоєний звання Почесного Професора Національного технічного університету України.

В Києві, на фасаді будівлі Інституту металофізики імені Г. В. Курдюмова НАН України, за адресою бульвар Академіка Вернадського, 36, де в 1956–2002 роках працював академік, йому встановлено бронзову меморіальну дошку (горельєф.)^[6] Засновано серію міжнародних конференцій "Електронна структура та електронна спектроскопія" (ES&ES), першу з яких присвячено академіку В.В. Немошкаленку.^[2]

• Космічний некрополь(рос.)