Неоренесанс
Неоренеса́нс — один з історичних стилів середини XIX ст. Розвивався паралельно з неокласицизмом і неоготикою. Він був сумішшю з необароко та тривав недовго. Широке поле діяльності знайшлося для представників нового стилю в архітектурі залізничних вокзалів. Загальна характеристика![]() Неоренесанс — одна з поширених форм архітектурної еклектики XIX століття, що відтворювала зовнішні архітектурні рішення часів Відродження, особливо італійського чінквеченто. Відмінні риси — тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів. Надавалась перевага прямокутним планам з внутрішніми двориками, широкому використанню таких архітектурних елементів, як-от рустика і пілястри. Джерела![]() Неоренесанс склався до моменту спорудження за проєктом Лео фон Кленце Лейхтенберзького палацу в Мюнхені[de] (нім. Palais Leuchtenberg, 1816). Англієць Чарльз Баррі, відомий популяризатор неоготики, з 1820-х років також звертався до стилістики італійського Ренесансу (один з найкращих зразків — заміський палац в Клайвдені). Проте у 1830-ті роки споруди в неоренесансній стилістиці мали епізодичний характер. Переосмислення архітектурної мови італійського Ренесансу як універсальної стильової системи пов'язане з діяльністю німецького архітектора Готфріда Земпера. Його головний твір — Дрезденська опера (1834—1841 рр.), пройнятий впливом бароко набагато менше, ніж опера Гарньє в Парижі. Земперовський стиль набув широкого поширення в Австро-Угорщині. Таким чином у Відні та Будапешті в стилістиці неоренесансу забудовані цілі квартали. Найчастіше йому віддавали перевагу під час зведення музеїв і бібліотек. Зразки неоренесансних споруд
В УкраїніБудинок Клуга у Києві на вулиці Саксаганського, 96, відносять до французького неоренесансу. Галерея
Див. такожДжерела
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Неоренесанс |
Portal di Ensiklopedia Dunia