Неоінституціоналізм

Новий інституціоналізм, також неоінституціоналізм — низка підходів до вивчення інституцій та інститутів у контексті їх зв'язку із політикою, економікою та суспільством, а саме те, як формальні та неформальні правила та норми, а також внутрішні та зовнішні чинники впливають на поведінку політичних акторів^[1]^[2]. В цих підходах наголошується на відході від індивідуалізму та повного узалежнення політичних інституцій від суспільства на користь надання їм відносної автономії^[2]. Наголошується на культурі, структурах значень, символічних діях у вивченні інституцій. Цей напрямок розвинувся після "біхевіористської революції", що відбувалась близько з 1950-их до 1970-их років, коли поєдналися інтереси науковців, що користувалися формально-юридичним аналізом політичних інституцій, які зосереджувались на вивченні формальних інституціональних правил та структур, та біхевіористів^[1]. Визначають три основних види інституціоналізму: історичний інституціоналізм, інституціоналізм раціонального вибору, соціологічний або нормативний інституціоналізм^[3], хоча існують також й інші течії^[1].

Історія

Новий інституціоналізм походить від "старих інституціоналістів" Макса Вебера, Джона Лока, Вудро Вільсона, Моріса Оріу тощо^[1]^[2]^[4], що користувалися зокрема формально-юридичним аналізом інституцій^[1], проте не створили пояснювальних теорій. Після другої світової війни, увага змістилась від інституцій та їх впливу до поведінки окремих індивідів. Новий інституціоналізм був реакцією на біхевіоризм.

Найбільше зазнав відродження інституційний підхід в 1970-их роках із виходом низки праць^[1].

Напрями неоінституціоналізму

Численні наукові підходи були описані як напрямки нового інституціоналізму^[1]^[3]^[5].

Історичний інституціоналізм

Ця версія інституціоналізму стверджує, що "історія має значення".^[6] Установи, як правило, слідують тим шляхам розвитку, що були обрані або розроблені на початку її існування. Інституції матимуть притаманну їм програму, засновану на схемі розвитку, як неформальну (яким чином це робиться в цілому), так і формальну (закони, правила та інституційна взаємодія).

Ключовим поняттям є залежність від шляху: історичний шлях певної установи чи політичної особи призведе до майже неминучих подій. У деяких установах це може бути цикл, що продовжує себе: дії одного типу спричиняють подальші дії такого типу.

Ця теорія не означає, що інституційні шляхи назавжди будуть неминучими. Критичні переломи можуть дозволити швидку зміну в момент великої кризи.

Інституціоналізм раціонального вибору

Інституціоналізм раціонального вибору передбачає певні припущення про преференції акторів, згідно із якими актори будуть діяти з цілями максимізації власної вигоди. Політика в такому випадку стає процесом вирішення "дилем колективних дій", які унормовуються правилами та нормами всередині інституцій^[3].

Інституціоналізм раціонального вибору значною мірою випливає з теорії раціонального вибору, але не є тотожним їй. Прихильники стверджують, що раціональний вибір політичних акторів обмежений (називається "обмежена раціональність"). Ці межі приймаються, оскільки люди усвідомлюють, що їх цілі можна досягти найкращим чином через установи. Іншими словами, інститути — це система правил і спонукань до поведінки, в яких люди намагаються максимізувати власну вигоду^[1]^[3].

Соціологічний або нормативний інституціоналізм

Соціологічний або нормативний інституціоналізм — це соціологічне тлумачення інститутів, згідно з яким "логіка відповідності" керує поведінкою суб'єктів всередині установи. Він передбачає, що норми та формальні правила установ формуватимуть дії тих, хто діє в них. За словами Джеймса Марча,^[7] логіка відповідності означає, що дії "узгоджуються із ситуаціями за допомогою правил, організованих в ідентичностях". Таким чином, нормативний інституціоналізм вважає, що значна частина поведінки інституційних акторів базується на загальновизнаній ситуації, з якою стикаються актори, ідентичності суб'єктів в ситуації та аналізі актором правил, які, зазвичай, керують поведінкою цього актора в цій конкретній ситуації.

Конструктивістський інституціоналізм

Починаючи з 2000 р. ряд авторів використовує термін конструктивістський інституціоналізм^[8] або ж дискурсивний інституціоналізм, який описується як "більш динамічний підхід до інституційних змін, ніж старі три нові інституціоналізми".^[9] Конструктивістські інституціоналісти стверджують, що політичні, соціальні чи політичні дискурси можуть виконувати комунікативні функції: суб'єкти, які публічно висловлюють ідеї, можуть призвести до соціальних змін або координувати функції. Таким чином, ідеї та сенс створюють механізм для багатьох суб'єктів для досягнення консенсусу щодо норм та цінностей і, таким чином, створення соціальних змін.^[10] Цей підхід все більше виходить за рамки політології в теорію міжнародних відносин та аналіз зовнішньої політики.^[11]^[12]

Феміністський інституціоналізм

Феміністський інституціоналізм — це новий інституціональний підхід, що розглядає "як діють гендерні норми в установах і як інституційні процеси будують та підтримують динаміку гендерної влади".^[13]

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Rhodes, Rod A. W., ред. (2008). The Oxford handbook of political institutions. The Oxford handbooks of political science / general ed.: Robert E. Goodin (вид. 1. publ. in paperback). Oxford: Oxford Univ. Press. ISBN 978-0-19-927569-4.
↑ ^а ^б ^в March, James G.; Olsen, Johan P. (1984). The New Institutionalism: Organizational Factors in Political Life. The American Political Science Review. Т. 78, № 3. с. 734—749. doi:10.2307/1961840. ISSN 0003-0554. Процитовано 15 березня 2025.
↑ ^а ^б ^в ^г Hall, Peter A.; Taylor, Rosemary C. R. (1 грудня 1996). Political Science and the Three New Institutionalisms. Political Studies (англ.). Т. 44, № 5. с. 936—957. doi:10.1111/j.1467-9248.1996.tb00343.x. ISSN 0032-3217. Процитовано 15 березня 2025.
↑ Dmytro Sherengovsky (10 листопада 2020), Інституціоналізм, неоінституціоналізм та режимні теорії, процитовано 15 березня 2025
↑ Adcock, Robert Bevir, Mark Stimson, Shannon C. (2007). Modern political science : Anglo-American exchanges since 1880. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-12873-3. OCLC 475415787.
↑ Wolff, Sarah; Wichmann, Nicole; Mounier, Gregory (2009), The external dimension of justice and home affairs: A different security agenda for the EU?, с. 9—23.
↑ March, James G. (1994), Primer on Decision Making: How Decisions Happen, Free Press, с. 57—58.
↑ Hay, Colin (2006). Constructivist institutionalism. У Rhodes, R.A.W.; Binder, Sarah A.; Rockman, Bert A. (ред.). The Oxford Handbook of Political Institutions. Oxford: Oxford University Press. с. 56–74. ISBN 978-0-19-954846-0.
↑ Schmidt, Vivien A. (2008). Discursive institutionalism: The explanatory power of discourse. Annual Review of Political Science. 11: 303—26. doi:10.1146/annurev.polisci.11.060606.135342.
↑ Dodds, Anneliese (2013), Comparative Public Policy, Palgrave MacMillan.
↑ Hassan, Oz (10 вересня 2012), Constructing America's freedom agenda for the Middle East, Studies in US Foreign Policy, Routledge, ISBN 978-0-41560310-2.
↑ Hassan, Oz (14 червня 2010), Constructing Crises, (in)securitising terror: the punctuated evolution of EU counter terrorism policy, European Security, Taylor & Francis, 19 (3: European ‘security’ governance): 445—66, doi:10.1080/09662839.2010.526935.
↑ Lowndes, Vivien (2010), The Institutional Approach, у Marsh, D.; Stoker, G. (ред.), Theories and Methods in Political Science, Basingstoke: Palgrave, с. 65

Бібліографія

Berger, Peter L.; Luckmann (1966), The Social Construction of Reality, New York: Doubleday.
Chappell, Louise (June 2006). Comparing political institutions: revealing the gendered 'logic of appropriateness'. Politics & Gender. 2 (2): 223—35. doi:10.1017/S1743923X06221044.
DiMaggio, Paul J.; Powell, Walter W. (April 1983). The iron cage revisited: institutional isomorphism and collective rationality in organizational fields. American Sociological Review. 48 (2): 147—60. doi:10.2307/2095101. JSTOR 2095101.
———; Powell, Walter W., ред. (1991), The New Institutionalism in Organizational Analysis, Chicago: University of Chicago Press, с. 1—38.
Friedland, Roger; Alford, Robert R. (1991). Powell, Walter W.; DiMaggio, Paul J. (ред.). Bringing Society Back In: Symbols, Practices, and Institutional Contradictions. The New Institutionalism in Organizational Analysis: 232—63.
Jepperson, Ronald L. (1991), Institutions, Institutional Effects, and Institutionalism, у Powell, Walter W.; DiMaggio, Paul J (ред.), The New Institutionalism in Organizational Analysis, Chicago: University of Chicago Press, с. 143—63.
Krücken, Georg; Drori, Gili S., ред. (2009), World Society: The Writings of John W. Meyer, Oxford: University Press, ISBN 9780199593439.
Krücken, Georg; Mazza, Carmelo; Meyer, Renate; Walgenbach, Peter, ред. (2017), New Themes in Institutional Analysis. Topics and Issues from European Research, Cheltenham: Edward Elgar, ISBN 9781784716868.
Lounsbury, Michael (2001). Institutional Sources of Practice Variation: Staffing College and University Recycling Programs. Administrative Science Quarterly. 46 (1): 29—56. doi:10.2307/2667124. JSTOR 2667124.
——— (April 2007). A tale of two cities: competing logics and practice variation in the professionalizing of mutual funds. Academy of Management Journal. 50 (2): 289—307. doi:10.5465/AMJ.2007.24634436.
March, James G.^[en]; Olsen, Johan P.^[en] (1989). Rediscovering Institutions. The Organizational Basis of Politics. New York: The Free Press (also Italian, Japanese, Polish and Spanish (Mexico) editions).
Meyer, Heinz-Dieter and Brian Rowan, 2006. The New Institutionalism in Education. Albany, NY: SUNY Press.
Meyer, John W.; Rowan, Brian (1991), Institutionalized Organizations: Formal Structure as Myth and Ceremony, у Powell, W.; DiMaggio, P. (ред.), The New Institutionalism in Organizational Analysis, Chicago, IL: University of Chicago Press.
———; Rowan, Brian (September 1977). Institutionalized organizations: formal structure as myth and ceremony. American Journal of Sociology. 83 (2): 340—63. doi:10.1086/226550. JSTOR 2778293.
Nicita, Antonio; Vatiero, Massimiliano (July 2007). The contract and the market: towards a broader notion of transaction? (PDF). Studi e Note di Economia. 12 (1): 7—22. doi:10.2139/ssrn.2473437. Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2011.
Ocasio, William (July 1997). Towards An Attention‐Based View of The Firm. Strategic Management Journal. 18 (S1): 187—206. doi:10.1002/(sici)1097-0266(199707)18:1+<187::aid-smj936>3.3.co;2-b. ISSN 0143-2095.
Parto, Saeed. 2003. Economic Activity and Institutions, Economics Working Paper Archive at WUSTL.
Powell, W.W. (2007). The New Institutionalism. The International Encyclopedia of Organization Studies. Thousand Oaks, CA: Sage.
Scott, Richard W.^[en] 2001. Institutions and Organizations, 2nd ed. Thousand Oaks: Sage Publications.
———; Ruef, M.; Mendel, P.; Caronna, C. (2000). Institutional change and healthcare organizations : from professional dominance to managed care. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 978-0-22674309-7. OCLC 42689995.
Thornton, Patricia H. (February 2002). The rise of the corporation in a craft industry: conflict and conformity in institutional logics. Academy of Management Journal. 45 (1): 81—101. doi:10.2307/3069286. JSTOR 3069286.
——— (2004). Markets from culture : institutional logics and organizational decisions in higher education publishing. Stanford, CA: Stanford Business Books. ISBN 978-0-80474021-0. OCLC 53483582.