Нетребко Олег Володимирович

Зовнішні зображення
Зовнішні зображення
	Олег на даху Нового терміналу ДАП. // осінь 2014

Нетребко Олег Володимирович
Нетребко Олег Володимирович;
Солдат
Загальна інформація
Народження	15 липня 1984; Нова Одеса
Смерть	29 листопада 2014 (30 років); Донецький аеропорт
Псевдо	Кеня
Військова служба
Роки служби	???, 2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	93 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Іловайськ; Бої за Донецький аеропорт;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Оле́г Володи́мирович Нетре́бко (15 липня 1984 — 29 листопада 2014) — солдат Збройних сил України, гранатометник 93-ї механізованої бригади. Учасник боїв за Іловайськ та боїв за Донецький аеропорт. Псевдо «Кеня». Один із «кіборгів».

Життєпис

Народився на Миколаївщині.

За спогадами матері Людмили Миколаївни, ріс дуже допитливим, любив і захищав тварин. На день народження 10 років попросив коня, йому подарували коня на ім'я Квітка.^[1]

Доглядав за квітами, висадив кілька дерев біля річки, планував озеленяти власну вулицю. Був рибалкою і грибником.

Мав добрі фізичні дані — зріст 195 см. Служив в армії, згодом працював у спецпідрозділі «Спрут» м. Києва.^[1]

Бойовий шлях

14 березня 2014 року Олега призвали за частковою мобілізацією. В червні переведений до 93-ї окремої механізованої бригади, був зарахований до зведеної ударно-штурмової роти на посаду гранатометника.^[1]

Після місяця навчань з бойової підготовки надійшла команда вирушати на схід. Під час передислокації з десяти машин шість поламались, лагодили по дорозі. Прибули в Старобешеве, наступного дня вирушили на Грабське, де прийняли перший бій. Українських вояків обстрілювали з мінометів, що були встановлені на техніці — на квадроциклах та на КамАЗі. Їх не вдавалося зачепити контрбатарейним вогнем, тому їх знищили, атакувавши табір супротивника.^[1]

З Грабського направились до Іловайська у серпні 2014 року. Заходили до міста разом із батальйоном «Донбас». Олег із побратимом-кулеметником Олексієм зайняли позиції у школі, влаштувались у коридорі на другому поверсі.^[1]

Докладніше: Бої за Іловайськ

Проявив у боях мужність, матері його товаришів по службі дзвонили його матері, дякували, що допоміг уціліти їхнім синам.^[1]

Після Іловайського «котла» приїхав додому. Привіз прапор, прострілений, увесь у мазуті, який виніс, обв'язавшись ним.^[1]

29 листопада 2014-го загинув під час боїв за Донецький аеропорт — з побратимами прикривав «швидку», що евакуювала поранених із аеропорту. Тіло не змогли забрати одразу, бо воно було під завалом. В середині грудня Ігор Гофман із побратимами обміняли чотири трупи росіян — одного десантника та трьох танкістів — на тіло Олега.^[2]

Докладніше: Бої за Донецький аеропорт

Як зниклий безвісти перебував в розшуку 4 місяці. Похований в Новій Одесі на Миколаївщині 2 квітня 2015-го.

Нагороди та відзнаки

Орден «За мужність» III ступеня (4 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.^[3]
Відзнака міста Кривий Ріг «За Заслуги перед містом» 3 ступеня (посмертно).
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).