Новицький Василь Федорович
Василь Федорович Новицький (рос. Васи́лий Фёдорович Нови́цкий; 18 [30] березня 1869; Радом, Польща, Російська імперія — 15 січня 1929, Москва) — російський та радянський воєначальник, військовий історик, сходознавець та мандрівник[1]. Професор Військової академії РСЧА кафедри історії війн та військового мистецтва. Рідний брат[2] Євгенія та Федора Новицьких. БіографіяЗагальну освіту здобув у Полоцькому кадетському корпусі (1886). У службу вступив 31 серпня 1886 юнкером рядового звання в Михайлівське артилерійське училище. 10 серпня 1889 року випущений підпоручиком у артилерію Варшавської фортеці. Поручник із 7 серпня 1891 року. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу у 1895 році за першим розрядом. Штабс-капітан із 20 травня 1895 року. Перебував при Петербурзькому військовому окрузі. Із 17 грудня 1896 по 21 березня 1897 року — старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. У 1897 році відряджений за кордон «з навчальною метою до Британської Індії терміном на вісім місяців». Із 21 березня 1897 року по 3 квітня 1900 року старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської піхотної дивізії. Із 13 квітня 1897 року капітан. Із 7 січня 1900 по 10 січня 1901 року відбував цензове командування ротою у 2-му Туркестанському стрілецькому батальйоні. У 1900 році, будучи офіцером при управлінні Західно-Сибірської козачої бригади, взяв участь у поході в Китай, на придушення Їхетуаньського (боксерського) повстання. Із 3 квітня 1900 по 1 квітня 1901 року обер-офіцер для особливих доручень при штабі 1-го армійського корпусу. 1 квітня 1901 проведений в підполковники з призначенням молодшим діловодом канцелярії Військово-вченого комітету Головного штабу. Із 1 травня 1903 року столоначальник Головного штабу. Із 1 серпня по 12 жовтня 1904 року помічник начальника відділення Головного штабу. Брав участь у Російсько-японській війні. Із 12 жовтня 1904 — штаб-офіцер для особливих доручень при командувачі 2-ї Маньчжурської армією[3], одночасно був військовим кореспондентом Петербурзького телеграфного агентства[4]. Полковник (17.04.1905). У 1905 році полковник Новицький здійснив три поїздки Монголією з військово-рекогносцирувальними цілями загальною тривалістю близько 11 тижнів. Основний обсяг робіт був проведений у східній частині країни, а маршрути пролягали територією чотирьох хошунів (Бован, Дархан, Тушету і Південний Горлос) вздовж прикордонної з Манчжурією смуги. На його думку, ця частина країни була погано вивчена і була проведена значна робота зі збору військово-статистичної та географічної інформації[5]. Із 1 травня 1906 року — діловод ГУГШ. Брав участь у військово-географічних експедиціях в Афганістан, Британську Індію. У травні-грудні 1906 року був знову направлений до Монголії для опису невивчених районів між Хінганським хребтом і Ургою. Розпорядженням начальника Військово-топографічного управління, крім нього, у цій експедиції брав участь військовий топограф, картограф, надвірний радник М. Ф. Круковський. У ході експедиції було зібрано великий обсяг матеріалу з гідрографії, орографії, етнографії та господарської діяльності в кількох аймаках Східної Монголії, зібрано ботанічні, зоологічні, ентомологічні колекції, виконано низку метеорологічних та орнітологічних спостережень. Крім цього, було проведено також маршрутну зйомку шляху, визначено 21 астрономічний пункт і 184 висоти[5]. Цензове командування батальйоном відбував із 12 травня по 15 вересня 1907 року в Лейб-гвардії Гренадерському полку. Із 24 січня 1911 року командир 120-го піхотного Серпуховського полку[6]. Екстраординарний професор Академії Генерального штабу. Редактор «Військової енциклопедії»[3]. У серпні 1914 року командував 1-ю бригадою 30-ї піхотної дивізії. У вересні 1914 року призначений виконуючим посаду генерал-квартирмейстера штабу 1-ї армії. 7 серпня 1914 проведений в генерал-майори. Із 21 березня 1915 року — начальник 5-ї стрілецької бригади. Із 21 жовтня 1915 — командувач 73-ї піхотної дивізії. Після Лютневої революції, як «демократично налаштований» командир, Новицький був відкликаний в Петроград і 20 березня 1917 року призначений помічником військового міністра О. І. Гучкова, проведений в генерал-лейтенанти (31.03.1917). 30 квітня 1917 року Гучков, склавши з себе обов'язки військового та морського міністра, доручив тимчасове управління Військовим міністерством Маніковському, а на час його від'їзду до Ставки — Новицького. 9 травня 1917 року Новицького було переведено у розпорядження військового міністра, причому йому передбачалося доручити командування сухопутними військами Балтійського узбережжя. 7 липня 1917 року Новицького відправлено на фронт командиром 2-го Сибірського армійського корпусу. У листопаді цього ж року протягом двох тижнів командував 12-ю армією, потім у резерві чинів при штабі Петроградського військового округу. Після Жовтневої революції перейшов на бік Радянської влади. Із 1918 року на службі в РСЧА[7]. Був заступником військового керівника Вищої військової інспекції РСЧА, з травня 1918 року військовий керівник інспекції. Із жовтня 1919 по 1929 роки — професор Військової академії РСЧА на кафедрі історії війн і військового мистецтва. Викладацьку діяльність Новицький успішно поєднував із науково-дослідною роботою: створив праці з військової географії, військової адміністрації, історії Російсько-японської та Першої світової війн. Помер у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі. Праці
Нагороди
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
