Новоолександрівський ваговоз

Новоолександрівська ваговозна
Походження
Країна	Україна
Характерні риси
Ріст	150-155 см
Маса	від 550 до 600 кг
Equus ferus caballus

Новоолександрівська ваговозна — порода свійських коней виведена у середині 20 століття на території сучасної України^[1].

Представники породи правильного екстер'єру, не великі, але масивні, гармонійної тілобудови, сухої конституції. Середня маса досягає 560 кг у кобил та 590 кг у жеребців. Основні проміри жеребців (см) – 152 – 191 - 21, для кобил: 150 - 191 - 20.

Масть в основному руда, особливо розвинута палітра відтінків - руда з освітленим захисним волоссям, ігренева, бура, темно-руда. Рідше трапляються також гніді, вороні, чалі (найпоширеніші рудо-чалі) представники.

Максимальне тяглове зусилля 669 кг. Від кобил за лактацію отримують до 2500-3000 кг молока, від 100 кобил - до 85-90 лошат. Тварини вибагливі до корму, використовуються в сільськогосподарських роботах і для поліпшення масового і продуктивного конярства.

Новоолександрівські ваговози, як і більшість ваговозів, спокійні та флегматичні коні. Проте яскравою особливістю цієї породи є енергійність та разом з тим урівноважений темперамент, гарно адаптований до співпраці з людиною.

Роботи щодо виведення ваговозної породи коней в Україні почались 1868 року, коли в Полтавську область було завезено ваговозів із Західної Європи, переважно із Бельгії (див. Бельгійський робочий кінь). Для виведення нової породи схрещували місцевих кобил (частково поліпшених різними іншими породами) з гірськими бельгійськими арденами, меншою мірою з брабансонами і першеронами.

Новоалександрівський кінний завод вирощував коней ще до революції 1917 року. В 1923 році завод змінив спеціалізацію на російську арденську породу (що пізніше отримала назву «російський ваговоз») та став одним з найбільших виробників ваговозів. Почали роботу із 27 кобил та 3-х жеребців, які отримали з Дубровського конезаводу. Вони були найдрібніші, але найбільш однотипові, пропорційної тілобудови. У 1929 році з Маріупольської сільськогосподарської ферми завозяться 15 кобил та 2 жеребця. Ці ардени були значно крупніші та більш високоногі. Поступово порода поліпшувалась завдяки спільній роботі заводів та вчених^[2] і під керівництвом М. С. Кемарської у 60-ті роки 20 століття було виведено Новоолександрівську ваговозну породу, яка відрізнялась високою роботоздатністю та витривалістю, має середній зріст коней, суху надійну конституцією тіла та високі якості для пристосування^[3].

Офіційно порода новоолександрівський (український) ваговоз визнана 31 грудня 1970 p. (згідно з наказом № 437 Міністерства сільського господарства СРСР). З тих пір племінна робота ведеться в основному з трьома лініями жеребців: Градуса, Кокетливого та Тантала.

Перелік жеребців-плідників новоолександрівської ваговозної породи, допущених до племінного використання за результатами визначення племінної цінності на 2020-2024 роки:

• Бонапарт 6, руд., 2011 (55 Павіан - Бетта);
• Дакар, руд., 2014 (49 Капітал - Дора);
• 55 Павіан, т.-руд., 2002 (5 Вальс 3 - 149 Павліна 03);
• Тегеран, т.-руд., 2016 (Тамерлан - Рєзьба);
• Тернопіль, руд., 2016 (Тамерлан - Руслана);
• Фокус, руд.-чал., 2010 (58 Сахалін - 430 Фібра).

На сьогодні в Україні конярство в основному складається з новоолександрівської ваговозної породи, української верхової та гуцульської, які всі разом є національним надбанням та «золотим фондом» українського конезаводства.

Більше двадцяти представників породи стали чемпіонами та рекордистами серед ваговозів, надалі використовуються конярами в племінній роботі, господарстві, упряжі, випробуваннях, шоу та любительській верховій їзді, незважаючи на занепад українського конярства, що і досі потребує допомоги.

• Аграрний сектор України: Конярство ваговозне — Новоолександрівська ваговозна [Архівовано 6 грудня 2010 у Wayback Machine.](рос.)

Це незавершена стаття про коней. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.