Норман РоквеллНо́рман Ро́квелл (англ. Norman Percevel Rockwell; 3 лютого 1894, Нью-Йорк — + 8 листопада 1978, Стокбрідж, штат Массачусетс) — американський живописець і журнальний ілюстратор. Найбільш відомий як автор обкладинок («Чотири свободи») для журналу «The Saturday Evening Post», з яким співпрацював протягом понад 40 років. До його найвідоміших праць належить серії з Віллі Ґіллісом (Willy Gillis) «Клепальниця Розі» i цикл картин «Чотири свободи». Біографія Народився у Нью-Йорку 3 лютого 1894 року[5]. Інтерес до малювання проявив змалку, але особливо через бажання малювати персонажів книг Чарльза Діккенса, які читав батько. Коли Норману було 8 років, його бабуся померла, і родина переїхала на Мангеттен до його дідуся. Змушений ходити до нової школи, хлопчик відставав від однолітків у фізичному розвитку, але був здібний у малюванні. Потім родина переїхала з Нью-Йорка до Мамаронека. Підліток Норман мав підробіток, косячи газони, працював поштарем і займався репетиторством з алгебри та малювання[6]. В 14 років Норман вирішив стати художником, почав відвідувати уроки в Нью-Йоркській школі мистецтв. Перед 16-иріччям покинув середню школу та вступив до Національної академії дизайну. Пізніше перейшов до Ліги студентів мистецтв Нью-Йорка[5], де навчався у Томаса Фогарті та Джорджа Бріджмена. Від Бріджмена Роквелл отримав технічні навички, на які покладався протягом своєї довгої кар'єри[7]. Невдовзі після закінчення університету, в 1912 році, Роквелл знайшов роботу ілюстратора для журналу «Boys' Life»[5] за рекомендацією Фогарті[6]. У віці 21 року сім'я Роквелла переїхала до Нью-Рошель, штат Нью-Йорк, де мешкали такі відомі ілюстратори, як Дж. Сі та Френк Леєндекер і Говард Чендлер Крісті. Там Роквелл створив студію з карикатуристом Клайдом Форсайтом і створював роботи для таких журналів, як «Life», «Literary Digest» і «Country Gentleman»[7]. У 1916 році 22-річний Роквелл імпульсивно одружився зі старшою на три роки[6] Ірен О'Коннор, і намалював свою першу обкладинку для «The Saturday Evening Post», що заклало його довгу співпрацю з журналом. Він також працював для інших журналів, у тому числі «Look», і ілюстрував літературу для бойскаутів[5]. У 1929 році подорожував із друзями до Франції, Австрії та Іспанії, де відвідував музеї, ходив у гори та робив замальовки. Тим часом його дружина Ірен, яка очікувала від художника більш стабільних доходів і участі в світських заходах, знайшла іншого чоловіка. Норман розлучився з Ірен у 1930 році[6]. 1930-40-ті виявилися найбільш плідним періодом для Роквелла[5]. У 1930 році, перебуваючи в Каліфорнії, де шукав розради після розлучення, він познайомився та одружився з Мері Барстоу, на 13 років молодшою шкільною вчителькою і майбутньою письменницею[6]. В них народилося троє синів: Джарвіс, Томас і Пітер[5]. У 1932 подружжя з нещодавно народженим сином Джарвісом переїхало до Парижа, проте Норман швидко зрозумів, що не матиме там такої популярності, як в США. Тому вони повернулися того ж року до Нью-Рошель[6]. Потім Роквелли переїхали до Арлінгтона, штат Вермонт, у 1939 році. У 1943 році художник намалював «Чотири свободи»: свободу слова, свободу віросповідання, свободу від бідності та свободу від страху. Виставки картин Роквелла зібрали понад 130 млн доларів, які були пожертвувані військовим[5]. Хоча «Чотири свободи» мали великий успіх, 1943 рік також приніс Роквеллу велику втрату: пожежа знищила його студію в Арлінгтоні, згоріли численні картини та колекція історичних костюмів і реквізиту[7]. Нова студія була облаштована незабаром у фермерському будинку XVIII століття у Західному Арлінгтоні. До кінця 1940-х у Мері розвинувся алкоголізм, вона проходила психіатричне лікування. Норман страждав від депресії[6]. В 1953 році Роквелли переїхали до більш урбанізованого Стокбриджа, штат Массачусетс, де Норман провів решту життя[5]. Нове місце проживання позитивно вплинуло на здоров'я та стосунки подружжя[6]. Після раптової смерті Мері в 1959 році Роквелл одружився втретє з Моллі Пандерсон, вчителькою на пенсії. За підтримки Моллі Роквелл почав робити обкладинки для «The Look». Значна частина робіт була зосереджена на темах бідності, расизму та війни у В'єтнамі[5]. У співпраці зі своїм сином Томасом, Норман опублікував автобіографію «Мої пригоди як ілюстратора» в 1960 році. Журнал «The Saturday Evening Post» публікував уривки з неї у восьми послідовних випусках[7]. Його самооцінка помітно зросла, коли Норман зрозумів, що його сприймають як майстра жанру, а не просто ілюстратора[6]. Між 1963 і 1964 роками Моллі та Норман літали до Росії на Всесвітню виставку, а потім до Єгипту, де Роквелл намалював портрет президента Гамаля Насера. Це була його остання обкладинка для «The Saturday Evening Post»[6]. Роквелл роками страждав від пневмонії, в 1974 році у віці 80 років переніс легкий інсульт, через катаракту погіршилося його сприйняття кольору[6]. В останнє десятиліття свого життя Роквелл створив трест для збереження його мистецької спадщини. Його роботи стали основою фонду Музею Нормана Роквелла в Стокбриджі[5]. Останні роки життя мав усеамериканську славу, багато подорожував по країні, брав участь у ток-шоу[6]. В 1977 році, за рік до смерті, президент Джеральд Форд нагородив Роквелла Президентською медаллю Свободи[5]. Роквелл помер у своєму будинку в Стокбриджі, штат Массачусетс, 8 листопада 1978 року[5]. Творчість Роквелл зображав багато повсякденних сцен з життя маленького містечка. Часто малював гумористичні ситуації[5]. Першу комерційну серію ілюстрацій виконав у 16 років — це були різдвяні листівки[7]. Більшість його робіт стосуються соціальної тематики, митець захоплювався сценами традиційного життя пересічних американців[6]. Тривалий час виконував обкладинки для журналу «The Saturday Evening Post», але консервативна позиція редакції обмежувала його творчу свободу. Потягом наступної 10-ирічної співпраці з журналом «The Look», Роквелл виконував картини, які ілюстрували громадянські права, боротьбу проти бідності та дослідження космосу[7]. Художник використовував фотографію, щоб зафіксувати зображення натурників, якими часто слугували його друзі та знайомі. Він співпрацював з фотографами, які знімали під його керівництвом сцени для майбутніх картин. Роквелл вдавався до допомоги проєктора, щоб створювати на полотні складні композиції[6]. Його ілюстрації мали велику популярність, однак, Роквелл лише наприкінці життя зажив слави майстра побутового жанру. Його перша персональна виставка відбулася тільки в 1968 році в галереї Бернарда Даненберга. Арт-критики переважно обминали увагою творчість Роквелла[6]. Німецький художник-сатирик Ґеорґ Ґросс хвалив Роквелла за його «чудову техніку, чіткість дотику» та «популістський інстинкт». Арт-критик Клемент Грінберг засуджував роботи Роквелла за сентиментальність і комерційність, і критикував художника за те, що він «вирішив не бути серйозним». У 1931 році «Standard-Star» опублікував інтерв'ю з Роквеллом, у якому описав його як аномалію в історії мистецтва, першого художника, що має постійну авдиторію в 6 млн осіб[6]. Попри зростання популярності абстрактного мистецтва, Роквелл вважав, що його роботи переживуть це віяння[6]. Натхненний зверненням президента Франкліна Рузвельта до Конгресу, в 1943 році Роквелл написав серію картин «Чотири свободи». Вони були розміщені в чотирьох послідовних випусках «The Saturday Evening Post» з есеями тогочасних письменників[7]. У 1964 році на обкладинці «The Look» була поміщена картина Роквелла «Проблема, з якою ми всі живемо», натхненна інтеграцією 6-річної темношкірої Рубі Бріджес у державну школу Вільяма Франца в Новому Орлеані в 1960 році. Картина спричинила шквал критики, але стала однією з найважливіших робіт у його кар'єрі. Пізніше її повісили в Білому домі під час першого терміну президента Барака Обами[5]. Його картина «Застільна молитва» (Saying Grace) була продана на аукціоні Сотбі за 46 млн доларів 4 грудня 2013 Нью-Йорку і стала найдорожчим твором американського реалістичного мистецтва, будь-коли проданим на торгах[8] . ВпливЗображення передмістя Америки 1920-х — 1950-х років, виконані Роквеллом, стали джерелом натхнення для голлівудських режисерів, зокрема Джорджа Лукаса, Стівена Спілберга та Роберта Земекіса, чий фільм 1994 року «Форрест Ґамп» віддає данину Роквеллу, відтворюючи декілька його картин[6]. Галерея
Див. також
Примітки
Посилання
|
_-_Google_Art_Project.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
