Нікольська церква (Вилкове)

дата_відбудови = сучасний статус = підпис карти = підпис зображення = інженер = юрисдикція = дата_зруйнування = розмір_зображення = керівництво = вартість = вмістимість = адреса = художник = релігійна конфесія = будівельна система = назва(офіційна) = тип споруди =
Нікольська церква
	45°23′41″ пн. ш. 29°35′50″ сх. д. / 45.3946473° пн. ш. 29.5973486° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Вилкове
Тип	церква
	Нікольська церква Нікольська церква (Україна)
	Медіафайли у Вікісховищі

пам'ятка архітектури (місцевого значення)

Нікольська церква (Свято-Нікольський храм, Храм Святителя Миколи Чудотворця) — храм Древлеправославної церкви України в місті Вилкове Одеської області, розташований на о. Калімбейка. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Історія

Нікольська церква є наймолодшою в місті Вилкове. Споруджена на початку ХХ ст. Їі будівництво стало результатом багаторічних зусиль місцевих старовірів, що прагнули мати в населеному пункті ще одну церкву, яка змогла б задовольнити потреби зростаючого населення громади.

З 1882 року вилківські старообрядці намагаються отримати дозвіл на будівництво нової церкви. Такі клопотання стали можливими завдяки особливому політичному становищу придунайських старообрядців, які користувалися більшою свободою порівняно з одновірцями на основній території Російської імперії. Бажання побудувати новий храм було обумовлено значним зростанням старообрядницького населення Вилкова в останні десятиліття, внаслідок чого стара церква Різдва Пресвятої Богородиці не могла вмістити всіх бажаючих. Крім того, під час повеней доступ до церкви Різдва Пресвятої Богородиці був ускладнений для жителів Ново-Вилкового, заснованого в 1871 році.

Клопотання старовірів Вилкового були відхилені бессарабською губернською владою у зв'язку з тим, що будівництво планувалося фінансувати з громадської скарбниці, а не лише коштом старообрядців. Хоча останні становили більшість населення (дві третини)^[1].

Не дочекавшись дозволу від влади, старообрядці почали будувати церкву самовільно. У 1905 році сенатор Дурново дозволив спорудити в селищі Ново-Вилкове на місці недобудованої церкви молитовний будинок з зовнішнім виглядом церкви. Цього ж року було затверджено офіційний план на зведення Свято-Нікольскої церкви. У 1907 році старообрядці починають будівництво не дерев'яної, а кам'яної церкви. Фундамент для нової церкви закладено протоієреєм Іоанном (Сусловим) у 1907 році, а активна фаза будівництва припала на 1911-1913 роки. 3 травня 1913 року храм був освячений Одеським єпископом Кирилом (Політовим), який з 1910 року опікувався й Ізмаїльською єпархією^[2]. 6 травня 1913 року бессарабський губернський архітектор М. С. Серацинський оглянув будову і визнав її відповідність нормам^[1].

Під час Другої світової війни і в радянські часи храм не закривався^[3].

Після закриття у 1962 році церкви Різдва Пресвятої Богородиці деякі книги, ікони та інше церковне начиння перенесено до Свято-Нікольської церкви.

Архітектура та внутрішнє оздоблення

Церква споруджена у вигляді корабля, що символізує одну з найдавніших християнських метафор – храм як Ковчег Божий, який пливе крізь бурхливе житейське море. Такий архітектурний задум, який є традиційним для культових споруд старовірів, надає споруді особливого символічного значення.

Будівля вирізняється вдало підібраним кольорами: поєднання світло- та темко-блакитних відтінків на тлі неба створює ілюзію левітації. Церква розташована на перехресті Старостамбульського та Білгородського гирл і постає наче острівець посеред водної стихії. Вона добре проглядається з боку Дунаю.

Інтер'єр храму оформлений згідно суворих традиційних канонів старовірів. Простір церкви, як і церкви Різдва Пресвятої Богородиці, поділений на чоловічу та жіночу половини. Лави, сидячі місця призначені виключно для хворих та літніх людей.

Особливу мистецьку цінність представляє іконостас та численні ікони з багатосюжетною композицією, коли на одній іконі представлено кілька біблійних сюжетів. Приклад таких ікон – "Страшний суд", "Створення світу". В оформленні вівтарного іконостасу помітний вплив барокової традиції. Його кольорова палітра переважно золотисто-коричнева, що у світлі свічок надає простору урочистої атмосфери завдяки мерехтінню та грі світлотіней.^[4]

Настоятелі храму

Іоанн (Суслов)
Амвросій (Воробйов)
Максим (Кирсанов)
Онисим (Лисов), в подальшому – останній єпископ Ізмаїльської єпархії Арсеній^[5]
Євпсихій (Сухов)
Моісей (Сіпаткін)^[6]
Терентій (Чеботарьов)
Григорій
Меркурій (Сосін)^[7]
Михайло (Шокін)
Михайло (Комендантов)
Олександр (Делеску)

Примітки

↑ ^а ^б Федорова А. И. История возникновения вилковских старообрядческих церквей и монастыря // Липоване: история и культура русских-старообрядцев. — Одесса, 2008. — Вип. 5. — С. 41—46.
↑ Федорова, Aлла (1 жовтня 2020). Ізмаїльська старообрядницька єпархія: проблема пошуку власного єпископа (1906-1919 рр.). Eminak: Scientific Quarterly Journal (укр.) (3(31)): 88—97. doi:10.33782/eminak2020.3(31).438. ISSN 2708-0226.
↑ Храм святителя Николы Чудотворца. Вилково. Русская вера. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 9 грудня 2019.
↑ Силантьева-Скоробагатова, В. (1996). Вилково: город в дельте Дуная. К 250-летию основания. Одесса. с. 34. ISBN 966-555-020-9.
↑ Федорова, А. И.; Пригарин, А. А. (2021). Арсений Лысов — последний епископ Измаильской старообрядческой епархии. Старообрядчество: история и современность, местные традиции, русские и зарубежные связи: материалы VII Междунар. науч.-практ. конф. (17.11.2021 – 18.11.2021, Улан-Удэ). Бурятский государственный университет: 95—110. doi:10.18101/978-5-9793-1674-1-95-110. ISBN 978-5-9793-1674-1.
↑ Силантьева- Скоробогатова, В. (1996). О.Моисей (в миру Сипаткин Моисей Маркович) (1912-1985). Вилково: город в дельте Дуная. Одесса. с. 51—52. ISBN 966-555-020-9.
↑ Николаев, Д, Донцов, П., ред. (2015). Сосин, М. А. Перед Богом я в ответе, не перед людьми. Мир старообрядчества Молдовы. Кишинев. с. 46—57.