Ніколь Айзенман

Ніколь Айзенман
англ. Nicole Eisenman
Народження	1965[1][2][…]  Верден[1][4][3]
Країна	США[5][6]  Франція[7]
Жанр	фігуративізм[4][8]
Навчання	Rhode Island School of Designd[9] і Scarsdale High Schoold
Діяльність	художник, художник-гравер, фотограф, скульптор, рисувальник, художник інсталяцій
Напрямок	сучасне мистецтво[8]
Роки творчості	1990 — тепер. час
Працівник	Бард-коледж
Член	Американська академія мистецтв та літератури
Роботи в колекції	Тейт, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Карнегіd, Музей американського мистецтва Вітні, Rhode Island School of Design Museumd, Баварські державні колекції картин, Hessel Museum of Artd[10], New York Public Library Print Collectiond[11] і Музей мистецтва Метрополітен
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма (1996) Anonymous Was A Woman Awardd (2014) стипендія МакАртура (2015)
Сайт	antonkerngallery.com/artists/48-nicole-eisenman/
Ніколь Айзенман у Вікісховищі

Ніколь Айзенман (1965 , Верден ) — американська художниця. Крім художньої творчості відома як професорка коледжу Бард в Аннандейл-на-Гудзоні з 2003 по 2009^[12]. Отримала ряд нагород: стипендію Ґуґґенгайма (1996 р.), Премією Карнегі (2013 р.), двічі була включена у Бієнале Вітні (1995, 2012)^[13]. 29 вересня 2015 року названа стипендіаткою фундації Джона Д. та Кетрін Т. Мак-Артурів з формулюванням за «відновлення образу людського тіла, культурне значення якого зменшилося під час панування абстракціонізму 20 століття», ця нагорода відома як «Грант для геніїв»^[14]. Айзенман живе і працює в Брукліні^[15][16][17].

Ніколь Айзенман народилася в 1965 році у Вердені, Франція^[18], де її батько служив армійським психіатром. Виросла вона в Скарсдейл, Нью-Йорк^[19][20] і закінчила школу дизайну в Род-Айленді 1987 року^[21]. Її прабабусею була американська художниця польсько-єврейського походження Естер Хамерман^[22].

Ніколь Айзенман є відкритою лесбійкою.^[23]

Фігуративний масляний живопис Ейзенман часто сповнений сексуальності, комічності та має виразні риси дружньої карикатури^[24]. Хоча мисткиня передусім відома своїми полотнами, також вона створює інсталяції, малюнки, гравюри та скульптури^[25].

Разом з А. Л. Штайнером вона стала співзасновницею квір/феміністської кураторської ініціативи Ridykeulous^[26].

Картини Ейзенман часто являють собою експресіоністські портрети персонажів, котрі іноді є вигаданими, але часто зображують її друзів і її саму. Крім експресіонізму на творчість Ейзенман вплинув імпресіонізм і твориПабло Пікасо. Художниця підкреслює важливість чуттєвості та тілесності в її роботі^[27]:

Твір - ніщо, якщо не заснований на почутті. (The work is nothing if not feeling-based.)

Стиль більшості її ранніх робіт був натхнений творами Едварда Мунка^[28], Філіпа Густона і Емі Сіллман .

• Nicole Eisenman, Kunsthalle Zürich (2007)^[25]
• Matrix 248, Berkeley Art Museum (2013)^[29]
• Dear Nemesis, Nicole Eisenman 1993—2013, Contemporary Art Museum St. Louis (2014).^[30]
• Dear Nemesis: Nicole Eisenman 1993—2013, Institute of Contemporary Art, Philadelphia (2014).^[31]
• Masterpieces & Curiosities: Nicole Eisenman's Seder [Архівовано 31 липня 2020 у Wayback Machine.]^[32] (2015), Єврейський музей (Нью-Йорк)
• Nicole Eisenman: Al-ugh-ories, New Museum (2016)^[33]
• Nicole Eisenman: Dark Light, Secession, Vienna, Austria (2017)^[34]

• Whitney Biennial, Музей американського мистецтва Вітні (1995)^[35]
• Provocations, California Art Center (2004)
• Prospect.2 New Orleans (2011)^[36]
• Whitney Biennial, Музей американського мистецтва Вітні (2012)^[37]
• 2013 Carnegie International, Carnegie Museum of Art (2013).^[38]
• Manifesta10, The Ермітаж, Санкт-Петербург (РФ, 2014)^[39]
• NYC 1993: Experimental Jet Set, Trash and No Star, New Museum (2013)
• The Forever Now: Contemporary Painting in an Atemporal World, MoMA (2014)^[40]
• Scenes from the Collection, Єврейський музей (Нью-Йорк, 2018)^[41]

Ейзенман ушанована численними грантами та преміями, включаючи стипендію Ґуґґенгайма (1996)^[42], приз Карнегі^[43], нагороду «Anonymous Was a Woman» (2014)^[44] і грант фундації Louis Comfort Tiffany (1995)^[45]. Вона також була стипендіаткою фундації Мак-Артур 2015 року і в тому ж році названа однією з 50 американських євреїв і єврейок, які зробили в цей рік найбільший внесок у єврейську історію (цей список з 1994 формує журнал The Forward^[46]).

Роботи художниці зберігаються в ряді установ, у тому числі:

• Чиказький художній інститут^[47]
• Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк^[48]
• Центр мистецтв Вокера, Міннеаполіс^[49]
• Whitney Museum of American Art, Нью-Йорк^[50]
• The Jewish Museum [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]^[51]

• Nicole Eisenman: Behavior (Rice Gallery, 1998)
• Nicole Eisenman: Selected works 1993—2003 (Herbert F. Johnson Museum of Art, 2003)
• Nicole Eisenman: Selected Works 1994—2004 ed. Victor Mathieu (Walther König, 2008)
• Nicole Eisenman: The Way We Weren't (Frances Young Tang Teaching Museum and Art Gallery, 2010)
• Nicole Eisenman ed. Beatrix Ruf (JRP-Ringier, 2011)
• Parkett no. 91 (Parkett Verlag, 2012)
• Nicole Eisenman: Dear Nemesis, 1993—2013 (Contemporary Art Museum St. Louis/Walther König, 2014)

• Ніколь Айзенман та Девід Гамфрі [Архівовано 3 листопада 2015 у Wayback Machine.] Журнал «Bomb»
• Ніколь Айзенман в колекції Музею сучасного мистецтва [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Ніколь Айзенман в Carnegie International [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]