Оболенськ

Оболе́нськ — місто XIII-XVIII століть на правому березі Протви.

За літописними даними, у XI–XII століттях у басейні річки Протва, на території, де розташовувався Оболенськ, проживало плем’я голядь.

Приблизно у період із 1270 до 1494 року Оболенськ був центром Оболенського князівства, яке входило до складу так званих Верховських князівств. Оболенське князівство відоме з XIII століття як частина уділу Юрія Михайловича, князя Таруського та Оболенського, п’ятого сина Михайла Чернігівського, згідно з родоводами верховських князів, складених у XVI столітті. Перша згадка про місто в літописах датована 1368 роком, коли його захопили литовці, які йшли на Москву. Під час першого походу Ольгерда на Москву литовські війська пройшли через Одоєвське та Оболенське князівства, і в цей час загинув князь Костянтин Іванович Оболенський. У 1380 році брати Семен Костянтинович та Іван Костянтинович як воєводи Дмитра Донського брали участь у Куликовській битві. Семен Костянтинович командував сторожовим полком. Оболенськ згадується у літописному «Списку руських міст далеких і близьких» наприкінці XIV століття.

Оболенськ приєднано до Москви у 1494 році. Оболенські князі перестали бути правителями князівства, але продовжували служити московському правителю. У 1565 році, після того як цар Іван Грозний розділив Руське царство на опричнину та земщину, місто увійшло до складу останньої^[1][2].

З часом Оболенськ став повітовим містом. За даними перепису населення 1678 року в Оболенському повіті в помістях було 78 селищ із 3 929 жителями, у вотчинах світських феодалів — 35 селищ із 1 826 жителями, а у вотчинах духовенства в 27 селищах проживало 1 546 осіб. Загалом у 146 селищах повіту мешкало 6 501 особа.

Оболенськ утратив статус міста за правління Катерини II. На початку XIX століття Оболенськ відомий як «колишній пригородок, що належав місту Серпухову», до 1805 року — слобода в Таруському повіті Калузької губернії при річці Протві за 20 верст від впадіння в Оку. Наприкінці XIX — на початку XX століття згадується як «село Оболенське, Калузької губернії, Таруського повіту, за 27 верст від повітового міста, на річці Протві».

Нині на місці давньоруського міста розташоване село Оболенське Жуковського району Калузької області.

У північно-західній частині села на правому березі Протви розташовані сліди городища Оболенська. Площадка поселення має овальну форму (80 на 70 м), із південного та східного боків відокремлена від берегового плато ровом, а із західного — лощиною. Культурний шар завглибшки 0,4 м містить уламки ліпної кераміки середини I тисячоліття н. е. та рідкісні фрагменти гончарної давньоруської кераміки XIII–XIV століть. Пам’ятку досліджували П. О. Раппопорт та І. К. Фролов^[3][4].

• Костянтин Юрійович, перший князь Оболенський (?-1368)
• Іван Костянтинович (біля 1368—після 1375)
• Василь Іванович Косий (біля 1420—1460)

1. ↑ Оболенск // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
2. ↑ Земщина Архівовано березень 29, 2019 на сайті Wayback Machine. // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
3. ↑ Раппопорт П. О. Укріплення ранньомосковських городищ // КСІІМК. — М. : Видавництво АН СРСР, 1958. — Вип. 71. — С. 14.
4. ↑ Куза А. В. Давньоруські городища X–XIII ст. Звід археологічних пам’яток / Ред. О. К. Зайцев. Російський гуманітарний науковий фонд. — М.: Християнське видавництво, 1996. — С. 134.