Одинцов Михайло Петрович

Михайло Петрович Одинцов
рос. Михаил Петрович Одинцов
Народження	18 листопада 1921(1921-11-18) Полозове
Смерть	12 грудня 2011(2011-12-12) (90 років) Москва
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	штурмова авіація
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил СРСР (1959)
Роки служби	1938–1987
Партія	ВКП(б)
Звання	Генерал-полковник авіації
Командування	155-й гвардійський штурмовий авіаційний полк
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди
Одинцов Михайло Петрович у Вікісховищі

Миха́йло Петро́вич Одинцо́в (рос. Михаил Петрович Одинцов; 18 листопада 1921(19211118) — 12 грудня 2011) — радянський військовий льотчик-штурмовик, учасник Другої світової війни, генерал-полковник авіації (1959). Двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945).

Народився 18 листопада 1921 року в селі Полозове Сарапульського повіту Пермської губернії Російської імперії (нині — Большесосновський район Пермського краю Російської Федерації). Росіянин.

Протягом 1929—1935 років родина часто переїздила з місця на місце, доки не опинилась у Свердловську. Тут у 1936 році закінчив 7 класів школи, а наступного року — I курс Свердловського лісопильного технікуму. У 1937—1938 роках працював на взуттєвій фабриці, закінчив свердловський аероклуб у 1938 році.

До лав РСЧА призваний у листопаді 1938 року. У 1939 році закінчив Молотовську військову авіаційну школу льотчиків, у 1940 році — Енгельсську військову авіаційну школу льотчиків. Проходив військову службу в стройових частинах ВПС Білоруського й Київського військових округів.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Війну молодший лейтенант Михайло Одинцов зустрів на посаді командира авіаційної ланки 226-го швидкісного бомбардувального авіаційного полку на Південно-Західному фронті. Брав участь у оборонних боях на Західній Україні, здійснив 8 бойових вильотів на літакові Су-2. 3 липня 1941 року у повітряному бою отримав важке поранення, але зміг довести літак до аеродрому. До грудня 1941 року перебував у шпиталях.

З травня 1942 по червень 1943 року — заступник командира, командир ескадрильї, пілот, знову заступник командира ескадрильї 800-го штурмового авіаційного полку на Брянському, Південно-Західному, Калінінському, Північно-Західному і Воронезькому фронтах.

З червня 1943 року й до кінця війни — командир ескадрильї, помічник командира авіаційного полку по повітряно-стрілецькій службі, штурман і заступник командира 820-го (з лютого 1944 — 155-го гвардійського) штурмового авіаційного полку на Степовому, 2-у і 1-у Українських фронтах.

Всього за роки війни здійснив 210 бойових вильотів, у повітряних боях його екіпаж збив 3 літаки супротивника.

Після війни продовжив військову службу в частинах ВПС. У 1948 році закінчив 1 курс Військово-повітряної академії, у 1952 році — Військово-політичну академію. З 1952 року командував бомбардувальним авіаційним полком, з 1956 року — бомбардувальною авіаційною дивізією в Прибалтійському військовому окрузі. У 1959 році закінчив Військову академію Генштабу.

У 1959—1961 роках — заступник командувача 48-ю повітряною армією з бойової підготовки Одеського військового округу, у 1961—1963 роках — перший заступник командувача 1-ю особливою Далекосхідною повітряною армією. У січні-листопаді 1963 року очолював Центр підготовки космонавтів. У 1963—1965 роках — заступник командувача 30-ю повітряною армією з бойової підготовки Прибалтійського ВО, у 1965—1967 роках — заступник командувача ВПС Київського ВО.

З листопада 1967 року — командувач ВПС Північно-Кавказького ВО, з червня 1971 року — командувач ВПС Московського ВО, з липня 1976 року — генерал-інспектор інспекції ВПС Генеральної інспекції МО СРСР. У 1981—1987 роках — помічник по ВПС представника Головного командування Об'єднаними збройними силами держав — учасниць Варшавського договору в Польщі. У червні 1987 року генерал-полковник авіації М. П. Одинцов вийшов у відставку.

Мешкав у Москві, де й помер 12 грудня 2011 року. Похований на Троєкурівському цвинтарі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 лютого 1944 року за мужність і героїзм, виявлені в боях, старшому лейтенантові Одинцову Михайлу петровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1466)^[1].

Указом Президії Верховної ради СРСР від 27 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії майор Одинцов Михайло Петрович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 6035).

Нагороджений радянськими двома орденами Леніна (04.02.1944, 29.04.1957), орденом Жовтневої Революції (16.12.1972), п'ятьма орденами Червоного Прапора (31.07.1942, 01.09.1943, 21.01.1944, 22.02.1955, 16.02.1982), орденами Олександра Невського (17.08.1944), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (05.11.1942, 11.03.1985), орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (22.02.1945), Червоної Зірки (30.04.1954), орденом "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР 3-го ступеня (30.04.1975), російським орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня, медалями та іноземними нагородами.

Заслужений військовий льотчик СРСР (1965). Почесний громадянин міста Єкатеринбурга (1980).

У місті Єкатеринбурзі й у селі Полозове встановлені бронзові погруддя М. П. Одинцова. На будівлі школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.

• Одинцов М. П. «Тогда, в 42-м…» — М., 1977.
• Одинцов М. П. «Испытание огнем.» — М.: Молодая гвардия, 1979.
• Одинцов М. П. «Преодоление. Взгляд сквозь годы: довоенные, военные, послевоенные.» — М.: Голос-пресс, 2007. ISBN 5-7117-0160-6

• Л. М. Хойнацька, Т. В. Пастушенко. Одинцов Михайло Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 552. — ISBN 978-966-00-1061-1.

• (рос.)Бабоченок П. А. «М. П. Одинцов.» — Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1985.

• Біографія на сайті «Герои страны»(рос.)
• Біографія на сайті «Повітряні аси»(рос.)