Олександр Ранкович

Олександр Ранкович
Александар Ранковић
Олександр Ранкович; Александар Ранковић;
Народився	28 листопада 1909; с. Дражевац, громада Обреновац (нині частина Белграда), Королівство Сербія
Помер	20 серпня 1983 (73 роки); Дубровник, СР Хорватія
Псевдонім	Лека, Марко
Дружина	Анджа Ранкович;; Владислава Славка Ранкович
Діти	Мирослав;; Слободан
Громадянство	Югославія
Походження	серб
Партія	КПЮ
Віце-президент Югославії
	1963 — 1 липня 1966
Попередник	посаду засновано
Наступник	Коча Попович
Міністр внутрішніх справ Югославії
	січень 1946—1963
Попередник	Влада Зечевич
Наступник	Светіслав Стефанович
Керівник Відділення захисту народу (ОЗНА)
	13 травня 1944 — березень 1946
Похований	Белград, СР Сербія
Нагороди

Олекса́ндр Ра́нкович (серб. Александар Ранковић, сербохорв. Aleksandar Ranković, партійне прізвисько Лека; нар. 28 листопада 1909 — пом. 20 серпня 1983) — член Політбюро ЦК КПЮ, сподвижник Тіто, керівник Відділення захисту народу (військової і таємної поліції) наприкінці та відразу після Другої світової війни, віце-президент Народної скупщини Народної Республіки Сербії у 1944—1946 рр., міністр внутрішніх справ комуністичної Югославії у 1946—1953 рр., віце-президент СФРЮ у 1963—1966 рр. Діяч партизанського руху 1941—1945 рр., учасник боїв на Югославському фронті, Народний герой Югославії від 4 липня 1945 р., генерал-полковник. Зміщений із посади віце-президента Югославії та виключений із партії 1 липня 1966 на четвертій сесії ЦК СКЮ на Бріунах^[1] через скандал із прослуховуванням президента Тіто керованою Ранковичем Службою державної безпеки (УДБА).

Вважався третьою за впливом людиною в керівництві держави після Тіто і Карделя.^[2] За переконаннями ортодоксальний великосерб.^[3]^[4] Був провідником ідеї централізованої Югославії і протистояв зусиллям, спрямованим на децентралізацію, яку розглядав як таку, що суперечить інтересам сербської єдності.^[5] Бувши керівником спецслужб післявоєнної Югославії, провів сербізацію їх управлінського апарату. Встановив у Косові поліційну державу^[6] і домігся для сербів панівного становища у партноменклатурі Соціалістичного автономного краю Косово.^[5] Підтримував жорстку позицію щодо албанців Косова, яких зазвичай підозрювали у веденні підривної діяльності.^[7]^[8] Належить до числа осіб, які несуть найбільшу відповідальність за терор югославської таємної поліції і масові вбивства після Другої світової війни, здебільшого хорватів, словенців, боснійців і косовських албанців.^[9]^[10]

Популярність націоналістичної політики Ранковича в Сербії стала очевидною на його похороні в 1983 році, де була присутня досить велика кількість людей (бл. 100 тис.). Багато хто вважав Ранковича сербським «національним» вождем.^[11] Політика Ранковича нерідко сприймається як основа сербської націоналістичної програми Слободана Мілошевича.^[11]

Примітки

↑ Dušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006., ISBN 953-6460-60-2
↑ Aleksandar Rankovic — Political Profile of A Yugoslav «Stalinist»
↑ "Tada je zagrebačka štampa pisala: «Ranković je time pokazao da je bio velikosrbin i blagonaklon prema građanskoj desnici kojoj je pripadao i Crnjanski!». Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.
↑ faz.net (Frankfurter Allgemeine). Архів оригіналу за 27 січня 2010. Процитовано 26 березня 2017.
↑ ^а ^б Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945—1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295.
↑ Judah (1997). The Serbs. Yale University Press. ISBN 978-0-300-15826-7.
↑ Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35.
↑ Judah, Tim (2008). Kosovo: what everyone needs to know. New York: Oxford University Press. с. 51–52. ISBN 978-0-19-537345-5.
↑ Zdravko Dizdar, Prilog istraživanju problema Bleiburga i križnih putova (u povodu 60. obljetnice), Hrvatski institut za povijest. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 березня 2017.
↑ wissen.spiegel.de. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 26 березня 2017.
↑ ^а ^б Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98.

Джерела

Doder, Duško; Branson, Louise (1999). Milosevic: Portrait of a Tyrant. Free Press. ISBN 0-684-84308-0.
Miller, Nick (2007). The Nonconformists: Culture, Politics, and Nationalism in a Serbian Intellectual Circle, 1944–1991. Central European University Press. ISBN 978-963-7326-93-6.
Marcus, Marcus (1997). Croatia: A Nation Forged in War. Yale University Press. ISBN 0-300-06933-2.

[1] Dušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006., ISBN 953-6460-60-2

[2] Aleksandar Rankovic — Political Profile of A Yugoslav «Stalinist»

[3] "Tada je zagrebačka štampa pisala: «Ranković je time pokazao da je bio velikosrbin i blagonaklon prema građanskoj desnici kojoj je pripadao i Crnjanski!». Архів оригіналу за 20 березня 2016. Процитовано 21 березня 2022.

[4] z.net (Frankfurter Allgemeine). Архів оригіналу за 27 січня 2010. Процитовано 26 березня 2017.

[Melissa_Katherine_Bokovoy_1992._Pp._295-5] а ^б Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945—1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295.

[6] Judah (1997). The Serbs. Yale University Press. ISBN 978-0-300-15826-7.

[Kosovo._2000._Pp._35-7] Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35.

[8] Judah, Tim (2008). Kosovo: what everyone needs to know. New York: Oxford University Press. с. 51–52. ISBN 978-0-19-537345-5.

[9] Zdravko Dizdar, Prilog istraživanju problema Bleiburga i križnih putova (u povodu 60. obljetnice), Hrvatski institut za povijest. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 березня 2017.

[10] wissen.spiegel.de. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 26 березня 2017.

[Lenard_J._Cohen_2002._Pp._98-11] а ^б Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

Олександр Ранкович

Примітки

Джерела

Portal di Ensiklopedia Dunia