Онацька Віра Дем'янівна
Віра Дем'янівна Онацька (Онацька-Полонська, * 1893, Гадяч — † 1969, Бориспіль) — українська актриса, громадська діячка, педагог, режисер, відома за роботою в мистецькому об'єднанні «Березіль» та театрі «Кийдрамте» Леся Курбаса. Деякий час була актрисою Молодого театру (Леся Курбаса) та Національного зразкового театру. ЖиттєписНародилася у м. Гадячі на Полтавщині. Її батько, Дем’ян Антонович, був титулярним радником, мати – Феодосія Іванівна – вчителькою. Навчалася у жіночій гімназії, яку закінчила із золотою медаллю, здобула фах учителя молодших класів. Деякий час була актрисою «Молодого театру», заснованого Лесем Курбасом. У 1910-х разом з чоловіком Андрієм Матвійовичем Полонським переїхали до Борисполя, де працювали на вчительській ниві. У 1917 році Андрій Матвійович був членом Української Центральної ради 1-го і 2-го складу. 7 жовтня 1923 Віра Онацька за дорученням Л. Курбаса очолила Бориспільську театральну студію «Березоля» – п'яту агітаційну майстерню.[1] «П'ята агітаційна майстерня, — зазначав Ю. Смолич, — готувала прообраз пересувного театрального колективу для села; у найбільш досконалих портативних формах і принципах ставились вистави кожної п'єси, а не просто спеціально (для села) створювались примітизовані малі постанови».[2] В репертуарі студії — адаптовані для клубної сцени курбасівські постановки «Джиммі Хігінс» за Е. Сінклером, «Жовтень» та «Рур».[3] П'ята агітаційна майстерня проіснувала один рік. Після її закриття Віра Онацька тривалий час працювала керівником драмгуртка при Бориспільському районному будинку культури. У Борисполі Андрій Матвійович також заснував ляльковий театр.[4] У 1929—1930 рр. її з чоловіком кілька разів заарештовують і відпускають. У 1933 році родина переїхала до Києва, де від туберкульозу легенів помирає Андрій Матвійович. В черговий раз Віру Дем'янівну було заарештовано, а також вислано на поселення у 1941 році. У Бориспіль вона повернулася після війни. Померла у березні 1969 року і похована на Рогозівському кладовищі Борисполя. Ролі
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia