Оппоков Євген Володимирович

|портрет=

Євгеній Володимирович Оппоков
Народився	20 січня 1869(1869-01-20)  Руде Село, Володарська волость, Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	11 листопада 1937(1937-11-11) (68 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Діяльність	гідролог
Alma mater	Санкт-Петербурзький практичний технологічний інститут[d] (1892)
Галузь	гідрологія, меліорація
Заклад	НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського Інститут гідромеханіки НАН України Київський гірничо-геологічний інститутd
Вчене звання	академік АН УРСР, академік ВАСГНІЛ
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	НАНУ
Нагороди

Євген (Євгеній) Володимирович Оппоков (20 січня 1869, с. Руде Село Сквирського повіту Київської губернії — 11 листопада 1937, Київ) — відомий вчений — гідролог, меліоратор, доктор технічних наук, академік АН УРСР, академік ВАСГНІЛ, професор Київського політехнічного інституту, директор Науково-дослідного інституту водного господарства, один з основоположників гідрології в Україні.

Навчався у Київському університеті (1886—1887). У 1892 р. закінчив Петербурзький технологічний інститут. У 1917 р. — професор, 1928 р. — доктор технічних наук, 1929 — академік АН УРСР, 1935 — академік ВАСГНІЛ.

Працював інженером з осушення боліт в системі Міністерства землеробства (1893—1903), старшим інженером-гідротехніком (1903—1913), керівником вишукувальних робіт з осушення (1913—1918) Управління землеробства і державного майна Мінської губернії.

Професор Київського політехнічного інституту, професор Краснодарського політехнічного інституту (1917—1928). Одночасно — завідувач меліоративним відділенням Водбуду в м. Краснодарі (1920—1921), керівник н.-д. кафедри у Київському сільськогосподарському інституті (1922—1925), завідувач кафедри гідрології в Київському будівельному інституті, професор кафедри меліорації Київського гідромеліоративного інституту (1925—1928). Директор НДІ водного господарства (1926—1937), одночасно — завідувач кафедри торфу у Гірничо-геологічному інституті (1933—1937).

Нагороджений золотою медаллю імені Ф. П. Літке Російського географічного товариства у 1916 р.

Є. В. Оппокова було репресовано в 1937 р. Вчений загинув 11 листопада 1937 року і був похований у Биківнянському лісі. Реабілітовано посмертно.

Рідний брат — Оппоков Михайло Володимирович (1879—1915) — громадський діяч, військовий, загинув у роки Першої світової війни.

Троюрідний брат по матері відомого українського історика і політичного діяча Михайла Сергійовича Грушевського (батько Євгена Оппокова був двоюрідним братом матері Михайла Грушевського — Глафіри Захарівни Оппокової (Грушевської).

Розробляв проблеми гідромеліорацій, гідрологічного режиму річок. Уточнив рівняння водного балансу річкового басейну (рівняння Пенка — Оппокова). Керував гідрологічними дослідженнями при будівництві ДніпроГЕС. Разом з А. В. Огієвським та В. О. Назаровим розробив методи прогнозів висоти весняної повені Дніпра та його приток. Вивчав режим підземних вод, умови артезіанського водозабезпечення міст. Брав участь у роботі комісії з електрифікації України в рамках ГОЕЛРО.

• Речные системы Полтавской губернии. — Ч. 1 — 2., 1901—1905.
• Режим речного стока в бассейне Верхнего Днепра выше г. Киева. — 1913.
• Водные богатства Украины. — 1925.
• Болота-торф'яники. Походження, будова та типи боліт-торф'яників, їх глибина та довжина. — 1926.
• Гідрометрія: Підручник. — 1930 (у співавторстві з А. В. Огієвським).

В Києві існує вулиця Академіка Оппокова.

• Євген Володимирович Оппоков — засновник практичної та наукової гідрології (до 145-річчя від дня народження) / О. Косовець, В. Хільчевський, М. Довгич та ін. // Дослідження з історії техніки. — 2013. — Вип. 17. — С. 42-48.

• Оппоков Евгений Владимирович // Биографическая энциклопедия РАСХН, ВАСХНИЛ.(Перевірено 16 лютого 2012)
• Оппоков Евгений Владимирович (1869—1938)(Перевірено 16 лютого 2012)
• geoknigi.com
• Оппоков Евгений Владимирович — к 75-летию со дня казни / В. К. Хильчевский, О. И. Луьянец, А. А. Косовец и др. К.: // Национальный технический университет Украины «Киевский политехнический институт имени Игоря Сикорского», 2012.