Орлівщина
Орлі́вщина — село в Україні, в Піщанській сільській громаді Самарівського району Дніпропетровської області. Населення становить 4730 осіб. ГеографіяСело Орлівщина знаходиться на лівому березі річки Самара, вище за течією на відстані 3 км розташований селище Черкаське, нижче за течією примикає смт Меліоративне, на протилежному березі — місто Самар. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Поруч проходить залізниця, платформа 156 км. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
ІсторіяОрлов Кут лежав біля Самарського козачого Пустинно-Миколаївського монастиря. Вже у 1675 році Орлів Кут був відомий «по всему степу Самарскому, по всемъ маетностямъ бритайскимъ и орельскимъ, Бахмутскимъ и Кальміусскимъ». Тут був притулок для відвідувачів монастиря. У монастирі була козацька лікарня. У 1735 році в Орловому Куті, Орлівщині постійно мешкало понад 40 сімей українців. Кошовий отаман дозволив Самарському монастирю мати 100 підданих селян в Орловщині та на другій стороні — 50 селян у Чернечому. Так вільних людей оселяли й забезпечували тут вимагаючи від них поза власним господарством, служби у монастирській козачій лікарні. Часто запорожці віднімали захоплених татарами руських людей у присамарських, привовчанських і присолонських степах і відводили їх до Самарського монастиря, де люди відновлювали сили. Таким героєм був отаман Опанасій Федорович Ковпак, який не раз брав у полон татар, турків і ногайців і відводив їх до Самарського монастиря. Мешканці Орлівщини мали глядіти полонених. Запорозька школа музики та співи1770 році в Орловий Кут з Січі була переведена школа вокальної музики та церковного співу. Це було зроблено за розпорядженням Коша для підняття церковного читання і співу на Запоріжжі у сімейному центрі козацтва. Щоб «в школі практическі приучить молодих казаків, хлопців, к церковному співу, образовать із них отличних чтеців і співців для всіх вновь відкриваємих церков і приходів запорозького краю». Вважається що дієвою особою школи був колишній дячок Святопокровської церкви Переяслава Михайло Кафізма, улюбленець кошового отамана Калнишевського. Його було переведено у 1766 році Глібовим з Переяслава до Єлисаветграда на співочу посаду капельмейстера. 1778 і 1779 у Самарській паланці на шляху з Криму на Кальміус перебули осінь, зиму і весну кримські греки. За царату Орлівщина належала до Новомосковського повіту у 1-у благочинському окрузі. Покровська церкваУ 1780 році настоятель Самарського монастиря ієромонах Феофан обчислив населення в окрузі та попрохав азовського губернатора Черткова влаштувати церкву Покрова Божої Матері (Покровська церква) у Орлівщині. Він відділив 120 десятин землі для її побудови з монастирських дач. Так в Орловщині, Піщанці, Лозоватій (Лозова) і Хащевому було 150 дворів у яких було 963 душ. У своєму листі до архієпископа Слов'янського і Херсонського преосвященного Никифора азовський губернатор Чертков просить про закладення церкви у Орлівщині і зазначає, що ці села усі заселені українцями. Рішення про будівництво дерев'яної церкви було прийняте 19 грудня 1780 року у Слов'янській духовній Консисторії за кошти Самарського монастиря. 14 листопада 1782 катеринославський протоієрей Олексій Хандалєев провів перше богослужіння у Покровській церкві монастирської слободи Орлівщина. 1886 року за переписом у слободі мешкало 1984 осіб, що тримали 389 дворових господарств. Слобода входила до складу Знаменської волості Новомосковського повіту. Тут було православна церква і школа. Населення у 1989 році приблизно нараховувало 5600 осіб. До 2017 року було центром Орлівщинської сільської ради. Економіка
Туризм та оздоровлення
Місця в Орлівщині мальовничі, річка чистенька, вода корисна, ідеальні умови для відпочинку і оздоровлення. Об'єкти соціальної сфери
КЗ "Орлівщинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів", вул. Покровська, 18
Релігія
Природно-заповідний фондПоблизу села розташовані регіональний ландшафтний парк «Самарські плавні» та ботанічні пам'ятки природи місцевого значення «Орлівщанські дубові насадження» і «Орлівщанські віковічні сосни». Галерея
Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia