Османський напад на Балеарські острови (1558)

Османський напад на Балеарські острови (1558)
	Карта о.Менорка османського адмірала Пірі-реїса
Дата	9-17 липня 1558 р
Місце	о.Менорка, Балеарські острови
Результат	Перемога Оманського флоту
Сторони
Імперія Габсбургів\|	Османська імперія\|
Командувачі
Філіп II	Піяле-паша; Тургут-реїс;
Сили
800 цивільних; 40-100 солдат	150 кораблів; 15 000 солдат

Османський напад на Балеарські острови (тур. Balear Adaları'na Osmanlı saldırıları) в 1558 році — рейд, здійснений флотилією Османської імперії на чолі з адміралами Піяле-пашою та Тургут-реїсом на іспанські укріплення та поселення на острові Менорка Балеарського архіпелагу в 1558 р., що входив до складу Габсбурзької імперії.

Передумови

Османи вже багато разів нападавали на Балеарські острови раніше, як під час османського нападу на Балеарські острови в 1501 році. Згодом відбулись напади і пограбування Полленси (в 1531 і 1550 рр.), Мао (в 1535 р.), Алькудії (1551 р.), Вальдемоси (1552 р.), Андраткса (1553 р.) та Сольєра (1561 р.)^[1]^[2].

Ще в 1528 році був укладений скандальний для Європи французько-османський альянс між французьким королем Франциском I і османським султаном Сулейманом Пишним. Францію і Османську імперію об'єднував їх спільний інтерес у боротьбі з імперією Карла V Габсбурга. Альянс полягав у тому, що турки надавали французам фінансову підтримку та координували з ними свої бойові дії проти Габсбургів. Цей «святотатственний альянс Лілії з Півмісяцем» спричинив скандал у християнській Європі, де ще панували ідеї спільних «хрестових походів» проти «невірних» турків, й тому зрідка афішувався, хоча реально мав силу до самого вторгнення Наполеона до Єгипту (1798)^[3]^[4]. Французько-османський військовий союз досяг свого піку приблизно в 1553 р., під час правління короля Франції Генріха II і його конфлікту з Габсбургами в Італійській війні 1551—1559 років^[5]^[6].

30 грудня 1557 року Генріх II написав листа Сулейману з проханням про позику коштів, калійної селітри та 150 галер. Завдяки роботі посла Жана Кавенака де ла Вінья, прохання Генріха II було задоволено і в 1558 році османського флот було відправлено на допомогу Франції^[7].

Османська армада покинула Константинополь у квітні 1558 року. 13 червня 1558 р. османський флот напав на південну Італію, однак не досягнув якихось помітних успіхів, крім пограбування Сорренто, що відносилось до володінь Іспанії на півдні Італії, де османи захопили 3000 полонених^[8].

Рейд

У липні османський флот почав напади на Балеарські острови^[9]. Османські сили складалися з 15 000 військ на 150 військових кораблях. Після того, як османський напад на Мао було відбито, турки напали на цитадель Сьюдадела на Менорці, гарнізон якої складав лише 40 солдат^[10].

З 9 липня 1558 р. османи під керівництвом Піяле-паші та Тургут-реїса розпочали восьмиденну облогу. Після восьми днів облоги цитадель міста впала, саме місто було спустошено, а усе населення поневолене^[10]. Усі 3 099 жителів Сьюдаделли, що пережили облогу, разом з людьми з навколишніх сіл були продані в рабство. Загалом на константинопольських ринках невільників було продано 3 452 місцевих жителів^[11].

Наслідки

Як пізніший наслідок франко-османського вторгнення на Корсику 1553 року, той самий османський флот не встиг вчасно приєднатися до французького флоту на Корсиці поблизу Бастії, можливо, через невиконання капітаном Тургут-реїсом наказів Сулеймана. Сулейман вибачився за цей епізод у своєму листі до Генріха наприкінці 1558 р^[12]^[13].

Хоча інтенсивність османських нападів зменшились після битви при Лепанто в 1571 році, вони, тим не менш, тривали до XVII століття^[1]^[2].

Увічнення пам'яті

В XIX столітті на Площі Народжених (Plaza d'es Born) в Сьюдаделлі був встановлений обеліск для увічнення пам'яті жертв цього нападу із таким написом: «Тут ми боролись до смерті за свою релігію і свою країну в 1558 році». Щороку 9 липня в Сьюдаделлі відзначають «Рік катастрофи» (l'Any de sa Desgràcia) на згадку про ці події.

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б Pitcher, Donald Edgar (1972). An Historical Geography of the Ottoman Empire: From Earliest Times to the End of the Sixteenth Century (англ.). Brill Archive.
↑ ^а ^б Lee, Phil (2004). The Rough Guide to Mallorca and Menorca (англ.). Rough Guides. ISBN 978-1-84353-252-1.
↑ Kann, Robert A. (26 листопада 1980). A History of the Habsburg Empire, 1526-1918 (англ.). University of California Press. ISBN 978-0-520-04206-3.
↑ UCLA Library, Preservation Department; Miller, William (1923). The Ottoman Empire and its successors, 1801-1922. Being a rev. and enl. ed. of The Ottoman Empire, 1801-1913. Cambridge [Eng.] : The University Press.
↑ Dimmock, Matthew (2005). New Turkes: Dramatizing Islam and the Ottomans in Early Modern England (англ.). Ashgate. ISBN 978-0-7546-5022-5.
↑ Library Genesis, G. R. (Geoffrey Rudolph) (1900). The New Cambridge modern history. Cambridge [England] ; New York : Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-34536-1.
↑ Setton, Kenneth Meyer (1984). The Papacy and the Levant, 1204-1571 (англ.). American Philosophical Society. ISBN 978-0-87169-162-0.
↑ Setton p.698 ff.
↑ «In 1558, after the battle of St. Quentin, Souleiman I, the old ally of Francis I, had made a diversion useful to France by sending his fleet against Italy and the Balearic Isles, which it ravaged.»: Duruy, Victor, History of modern times: from the fall of Constantinople to the French revolution (New York, 1894), p.237.
↑ ^а ^б «In the middle soars an obelisk commemorating the futile defense against the Turks in 1558, a brutal episode that was actually something of an accident. The Ottomans had dispatched 15,000 soldiers and 150 warships west to assist their French allied against the Habsburg»: Lee, p. 171 ff.
↑ Carr, Matthew (2009). Blood and Faith: The Purging of Muslim Spain (англ.). New Press. ISBN 978-1-59558-361-1.
↑ Setton p. 696 ff.
↑ Setton p. 700 ff.

Джерела

Brummett, Palmira (1994). Ottoman Seapower and Levantine Diplomacy in the Age of Discovery. New York: SUNY Press. ISBN 0791417018..
Hattendorf, John; King, Ernest (2013). Naval Strategy and Power in the Mediterranean: Past, Present and Future. Routledge. ISBN 978-1-136-71317-0.
Prescott, William H.(1963) Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, — 568 p.