Офелія Родрігес Акоста

Офелія Родрігес Акоста
Народилася	9 лютого 1902(1902-02-09)  Пінар-дель-Ріо, Куба
Померла	28 червня 1975(1975-06-28) (73 роки)  Гавана, Куба або Мехіко, Мексика
Країна	Куба
Діяльність	журналістка, письменниця, активістка за права жінок
Знання мов	іспанська
Офелія Родрігес Акоста у Вікісховищі

Офелія де ла Консепсьон Родрігес Акоста Гарсія (ісп. Ofelia de la Concepción Rodríguez Acosta García; 9 лютого 1902, Пінар-дель-Ріо^[1] — 28 червня 1975, Гавана або Мексика) — кубинська письменниця, журналістка та радикальна феміністка^[2]. Писала феміністські хроніки, оповідання^[3], есе, романи та п'єси. У своїх творах зверталася до соціальної тематики та пристрасно захищала права жінок. Одна з найвідоміших кубинських соціальних реформаторок^[4].

Її батько був письменником та інтелектуалом. Навчалася в Гаванському інституті, а згодом здобула стипендію на навчання в Європі та Мексиці. Ще у віці 12 років Родрігес написала роман Evocaciones, який опубліковано 1922 року^[5].

Належала до найплодовитіших кубинських авторів 1920-их і 1930-их років, публікуючи романи, оповідання, п'єси та безліч журнальних статей. Поряд із Марібланкою Сабас Аломою стала однією з найвпливовіших письменниць, які в першій половині XX століття привернули увагу до феміністської справи на Кубі. У той період вела активне політичне життя і писала для «Bohemia» (1929-32), «розробивши радикальні психологічні виклики приписаній поведінці кубинських жінок»^[6]. Вона також заснувала й керувала журналом Espartana (1927). Роман «La Vida Manda» (1927) із захопливим змістом викликав обурення громадськості і мав славу найсуперечливішого з її творів^[7]. У романі «Щаслива порода» (1929) порушила тему лесбійства.

Вважала, що жінкам необхідно звільнитися, насолоджуючись вільним коханням і відкидаючи релігійні, соціальні та сексуальні обмеження суспільства. Вона відчувала, що жінки продовжуватимуть залежати від чоловіків доти, доки власноручно не звільняться.

Була бібліотекаркою групи інтелектуалок під назвою Жіночий клуб Куби^[8]. Також належала до Жіночої профспілки. Протягом 1935—1939 років жила в Європі, але зрештою оселилася в Мексиці.

Обставини її загибелі неоднозначні. Згідно з одним повідомленням, у неї стався психічний зрив, вона проходила лікування в психіатричній лікарні і померла в мексиканському будинку для божевільних^[9], тоді як згідно з іншим звітом вона померла в будинку для літніх людей Сантовенія в Гавані^[8].

• Apuntes de mi viaje a Isla de Pinos (1926).
• La tragedia social de la mujer (1932).
• En la noche del mundo (1940).
• Diez mandamientos cívicos (cinco éticos y cinco estéticos) (1951).
• Hágase la luz. La novela de un filósofo existencialista (1953).
• La muerte pura de Martí (1955).
• Algunos cuentos (de ayer y de hoy) (1957).

• Evocaciones (1922).
• Europa era así (1941).

• El triunfo de la débil presa (1926).
• La vida manda (1929; 1930).
• Dolientes (1931).
• Sonata interrumpida (1943).
• La dama del Arcón (1949).

• Пірес Ной, Беніто Хусто. Романи Офелії Родрігес-Акоста та феміністський напрямок у кубинській літературі (Дисертація, 1984)