Паліїв Омелян Іванович
Паліїв Омелян (20 серпня 1888, с. Звенигород, Бібрський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 4 січня 1942, м. Саратов) — український студентський та військовий діяч, сотник УГА, згодом комуніст. ЖиттєписНародився 20 серпня 1888 в селі Звенигород Бібрського повіту у сім'ї священника Івана Палія та письменниці Ісидори Навроцької. Протягом 1898—1906 навчався у Станіславській гімназії, згодом вивчав право у Львівському університеті. Брав активну участь у боротьбі за український університет в 1910 році та був заарештований, а у наступному році був опинився на лаві підсудних на «процесі-101». З 1913-го проходив адвокатську практику у Львові та Калуші. Був членом радикальної партії. Учасник Першої світової війни в складі армії Австро-Угорщини, воював на Сербському та Італійському фронтах. З листопада 1918 в УГА. Служив в окружній військовій команді у Коломиї, брав участь у Чортківській офензиві. Від грудня 1919 член ревкому УГА у Вінниці, а з лютого 1920 комісар польового штабу Червоної УГА, згодом входив до Галицького революційного комітету КП(б)У. Допогав звільненню багатьох галичан з більшовицького полону, зокрема з концтабору в с. Кожухово поблизу Москви. У серпні—вересні 1920 комісар військових справ, а згодом співробітник судового відділу Галревкому в Тернополі, відступив разом з військами Червоної армії. У 1925 переїхав до Москви, а з 1932-го перевівся до Саратова, де працював економістом обласної бази «Росшвейзбуту». Заарештований 7 листопада 1937 року, розстріляний 4 січня 1938.[1] Дружина та діти були заслані до Казахстану. Родина
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
