Пам'ятник Залізняку і Гонті (Умань)

**Пам'ятник Максиму Залізняку і Івану Ґонті**
Пам'ятник Максиму Залізняку і Івану Ґонті
	Пам'ятник Залізняку і Ґонті
	48°44′37.2″ пн. ш. 30°13′50.5″ сх. д. / 48.743667° пн. ш. 30.230694° сх. д.
Тип	пам'ятник
Країна	Україна
Розташування	Умань
Автор проєкту	Іван Гончар; Петро Гончар
Скульптор	Ігор Зарічний
Матеріал	мідь
Засновано	листопад 2015
Встановлено	листопад 2015
	Пам'ятник Залізняку і Гонті (Умань) (Україна)

Пам'ятник Максиму Залізняку і Івану Ґонті — пам'ятник на честь очільників Коліївщини Залізняка та Ґонти в Умані. Встановлений до дня Архистратига Михаїла 21 листопада 2015-го року на території ГК «Уманська фортеця» біля «Мегомметру».

Опис

Будівництво пам'ятника було заплановане міською владою ще 1968-го року. Відтоді в Умані на місці майбутнього будівництва постав камінь-обітниця. Перший проектний макет пам'ятника розробив Іван Гончар проте його втілення у життя було значно затримано^[1],^[2]. Зрештою 47-м років потому пам'ятник було офіційно відкрито хоч й в більш економному варіанті аніж початково планувалося.

Висота пам'ятника 8 м, вага 5 т. На вершині замонументована зустріч Залізняка та Ґонти верхи на конях, котрі відповідно тримають витягнуте догори руків'я шаблі та піднятого списа. На вінці, котрий завершує верхню частину композиції, великими літерами цитата Павла Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була!». Нижня частина являє собою сферичний купол по різні боки котрого навхрест у нішах встановлено чотири стели з написами:

I) на титлі :

Максим Залізняк. Іван Ґонта. Герої народно-визвольного руху гайдамаччини, коліївщини на Правобережній Україні 1768-1769 р.

II) з боку Звенигородського передмістя :

Виконано за ескізним проектом Народного художника України І.Гончара (1968 р.). Скульптор І.Зарічний. Доброчинці: О.Огнівенко, В.Микитчак, П.Микитчак. 2015 р.

III) з боку передмістя Турок на стелі текст гімна-молитви «Боже Великий, Єдиний»

IV) з боку Лисої Гори фрагмент «До Основ'яненка» Шевченка:

Смійся, лютий враже!

Та не дуже.

Бо все гине.

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!^[3]

5 грудня того ж року пам'ятник було освячено митрополитом Черкаським і Чигиринським Іоаном разом із єпископом Кіровоградським і Голованівським Марком (УПЦ КП)^[4].