Парамонов Олексій Олександрович

	Олексій Парамонов
	Олексій Парамонов
Особисті дані
Повне ім'я	Олексій Олександрович Парамонов
Народження	21 лютого 1925
	Боровськ, Малоярославецький повіт,; Калузька губернія, РРФСР
Смерть	24 серпня 2018 (93 роки)
	Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Зріст	176 см
Вага	72 кг
Громадянство	СРСР; Росія
Позиція	нападник,; півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб	завершив кар'єру
Юнацькі клуби
	«Будівельник» (Москва)
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Нагороди	;
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.
Олексій Парамонов у Вікісховищі

Олексій Олександрович Парамонов (рос. Алексей Александрович Парамонов; нар. 21 лютого 1925, Боровськ, Малоярославецький повіт, Калузька губернія, РРФСР — пом. 24 серпня 2018, Москва, Росія) — радянський футболіст (універсал) та хокеїст з м'ячем (захисник).

Заслужений майстер спорту СРСР (1953), заслужений тренер РРФСР (1980), заслужений працівник фізичної культури Української РСР (1985), академік Академії проблем безпеки оборони й правопорядку (2006).

Життєпис

Народився в місті Боровськ Московської (нині Калузької) області в багатодітній родині. У 1927 році сім'я переїжджає до Москви.

Спортивну долю Олексія в значній мірі визначила вчителька фізкультури 430-ї школи м Москви, угледівши в ньому неабиякі фізичні та спортивні задатки. Напередодні Німецько-радянської війни 1941-1945 років повинен був відбутися його дебют в столичній команді «Старт», але свято футболу співпало з днем початку війни — 22 червня 1941 року.

У роки війни працював на заводі деревообробних верстатів, який випускав міномети, і на заводі № 706 Міністерства морського флоту, де пропрацював до кінця війни, досягнувши найвищого шостого розряду слюсаря-лекальника.

Футбольна кар'єра розпочалася в команді «Будівельник», але незабаром за рекомендацією викладача Малаховського обласного технікуму фізичної культури, в який він вступив 1945 року, Г. І. Мезінова, родичкою по дружині з Анатолієм Володимировичем Тарасовим, відомим футбольним, а в подальшому хокейним тренером, запрошений в футбольну команду ВПС (Військово-повітряних Сил). У цей період команду опікав генерал В. І. Сталін. Але незабаром через конфлікт з останнім, А. В. Тарасов, а разом з ним й Олексій покинули команду. Олексій Олександрович вважає А. В. Тарасова своїм першим тренером.

За рекомендацією Миколи Озерова був прийнятий в «Спартак», в якому грав з 15 вересня 1947 року й до 1960 року. У цей період одночасно навчався в Московському педагогічному інституті імені Н. К. Крупської, який закінчив у травні 1960 року за фахом викладача фізичного виховання.

З 1 червня 1960 року працював на різних посадах в Управлінні футболу, в подальшому Федерації футболу, куди запрошений Андрієм Петровичем Старостіним. Згодом — голова Комітету ветеранів РФС.

Парамонов та його дружина Юлія Василівна жили в шлюбі з 1950 року, мали дочку. Обидва володіли французькою мовою. У 2016 році Юлія Парамонова померла^[1].

Парамонов помер 24 серпня 2018 року на 94-му році життя. Похований 27 серпня 2018 року поряд з дружиною на Ваганьковському кладовищі.

Суспільна діяльність

Відповідальний секретар Федерації футболу (1981-1991).
Член комітету УЄФА з проведення єврокубків (1983-1990).
Член комітету УЄФА з футзалу (1991-1994).
Відповідальний секретар Ради президентів федерацій футболу країн СНД (1993-2002).
Заступник голови Комітету ветеранів РФС з 1992 року, голова — з 1996 року.
Радник Президента РФС (1997-2005).

Досягнення

Командні

Як гравець

«Спартак»

Чемпіонат СРСР
- Чемпіон (4): 1952, 1953, 1956, 1958
- Срібний призер (2): 1954, 1955
- Бронзовий призер (2): 1948, 1949, 1957

Кубок СРСР
- Володар (2): 1950, 1958
- Фіналіст (2): 1952, 1957

«Спартак» (Хокейний клуб)

Чемпіонат СРСР
- Бронзовий призер (2): 1950, 1951

збірна СРСР

Олімпійські ігри
- Чемпіон (1): 1956

збірна Москви

Спартакіада народів СРСР
- Чемпіон (1): 1956

Як тренера

«Етуаль дю Сахель»

Туніська професійна ліга 1
- Чемпіон (1): 1965/66

Кубок Тунісу
- Фіналіст (1): 1967

Особисті

У чемпіонатах СРСР з футболу провів 318 матчів, забив 65 м'ячів.
У збірній СРСР (1952-1957) зіграв 13 офіційних матчів.
У списку «33-х кращих» 1954 (№ 3), 1956 (№ 1).
У чемпіонатах СРСР з хокею з м'ячем провів 20 матчів.

Нагороди

Державні

Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (6 грудня 1999 року) — за видатний внесок у розвиток фізичної культури і спорту^[2]
Орден Пошани (18 травня 2005) — за великий внесок у розвиток фізичної культури і спорту^[3]
Орден Дружби (19 квітня 1995) — за заслуги в розвитку фізичної культури і спорту та великий особистий внесок у відродження та становлення спортивного товариства «Спартак»^[4]
Орден «Знак Пошани» (1957)
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці» (1985)
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (2005)
Почесний громадянин Боровська (рішення міської Думи муніципального утворення Міське поселення «Місто Боровськ» від 23 липня 2008 року № 40).

Спортивні

Кавалер Олімпійського ордена МОК 2001 року
Кавалер Діамантового ордену УЄФА «За заслуги» 2001 року
Орден «Спартака» 2005 року
Національна спортивна премія «Слава» в номінації «Легенда» 2006 рік
Орден ФІФА «За заслуги» 2006 рік

Публікації

Парамонов А. А. Игра полузащитника. — два издания 1964 г и 1967 г.

Література

Горанский И. В. Алексей Парамонов; Футбол — моя судьба. — 2005 г.

Посилання

Крестник Тарасова. Чемпионат. Ру. Рубрика «День в истории». 21 февраля 2008 года

Примітки

↑ "В вагон зашёл старикашка с ведром самогона: «Где тут спартачи?!» [Архівовано 2018-03-12 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Указ Президента РФ от 6 декабря 1999 г. № 1602
↑ Указ Президента РФ от 18 мая 2005 г. № 554
↑ Указ Президента РФ от 19 апреля 1995 г. № 384