Парфан Надія Ярославівна
Надія Парфан (нар. 19 квітня 1986, Івано-Франківськ) — кінопродюсерка, кінорежисерка, культурологиня, громадська активістка, співзасновниця Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» у Славутичі[1][2], онлайн-кінотеатру Takflix та компанії-дистриб'ютора документального кіно 86PROKAT[3]. Членкиня Української кіноакадемії. ЖиттєписНадія Парфан народилася 19 квітня 1986 року в Івано-Франківську[4]. ОсвітаВивчала культурологію в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (2007 р. — бакалавр[5], 2009 р. — магістр[6]) та соціальну антропологію в Центральноєвропейському університеті[7]. У 2014—2015 роках навчалась на курсі документальної режисури у Школі Анджея Вайди. Кар'єраЛінійна продюсерка документального фільму «Заміж за іноземця» Джонатана Нардуччі (2014)[8]. Продюсерка проекту MyStreetFilmsUkraine[1], фільмів «On The East» (2015, режисер — Петро Армяновський), «Гострий біль» (2017, режисер — Валерій Пузік), «Я люблю тебе» (2017, режисерка — Анна Насадюк). У 2012—2013 роках була стипендіаткою Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта в США. Авторка статей та наукових публікацій у журналах «Korydor», «Спільне»[9], «Політична критика», «Україна Модерна». Колишня активістка Феміністичної Офензиви. У 2018 році Надія спільно з продюсером Іллею Гладштейном заснувала продакшен-компанію Phalanstery Films, що надає повний спектр послуг місцевого виробництва для міжнародних документальних і телевізійних проєктів — розробка, виробництво та постпродукція. В липні 2019 року на Одеському міжнародному кінофестивалі відбулася прем'єра її першого повнометражного документального фільму «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», що розповідає про діяльність хору працівників цієї установи. Світова ж прем'єра картини відбулася на фестивалі Visions Du Reel в Швейцарії, що є одним з найбільших документальних форумів світу. 31 грудня 2019 року Надія Парфан запустила онлайн-платформу Такфлікс, що працює за принципом «відео за запитом», де можна легально дивитися українські фільми[10]. В 2023 році короткометражний фільм «Я не хотіла робити фільм про війну» був опублікований на сайті Нью-Йоркер[11]. Того ж року її перша ігрова робота, короткометражна стрічка про кохання двох українок у Києві під час повномасштабної війни «Це побачення», у лютому отримала нагороду Берлінале[12] і в березні була опублікована на Takflix і на британській платформі Nowness[en][13]. Вибрана фільмографія
Примітки
ПосиланняВікіцитати містять висловлювання від або про: Парфан Надія Ярославівна Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жінки, що грають в ігри
|
Portal di Ensiklopedia Dunia