Патрушев Микола Платонович
Ніколай Платонович Патрушев (рос. Николай Платонович Патрушев; нар. 11 липня 1951, Ленінград, Російська РФСР) — російський державний діяч, керівний працівник органів держбезпеки. З 14 травня 2024 року помічник Путіна [1]. Секретар Ради Безпеки Російської Федерації з 12 травня 2008 року до 12 травня 2024 року. Генерал армії (2001). Герой Російської Федерації (2001). Директор Федеральної служби безпеки Російської Федерації у 1999–2008 роках. Змінив на цій посаді Путіна і перебував на посаді протягом двох президентських термінів. Очолював ФСБ Росії майже 9 років, тобто довше, ніж будь-який керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ СРСР протягом 15 років. Пішов у відставку після інавгурації президента Д. А. Медведєва. У 2004–2009 роках — президент Всеросійської федерації. ЖиттєписНародився 11 липня 1951 року, у місті Ленінград (сучасний Санкт-Петербург) в сім'ї військового моряка.[2] Батько — Платон Гнатович Патрушев (1918—1995) службовець у ВМФ з 1938 року. Член ВКП (б) з листопада 1939 року. Учасник Другої світової війни, член екіпажу есмінця «Грозящий» Балтійського флоту, згодом обіймав посаду заступника командира есмінця «Деятельний» з політичного виховання. Нагороджений медалями «За оборону Ленінграда». Мати, Антоніна Миколаївна, за освітою хімік, була медсестрою в радянсько-фінську війну. Після війни працювала в будівельній організації. ОсвітаНавчався в середній школі № 211 в одному класі з головою Вищої ради партії «Єдина Росія» Борисом Гризловим.[3] У 1974 році закінчив приладобудівний факультет Ленінградського кораблебудівного інституту, після чого працював інженером в інститутському конструкторському бюро.[4] У 1974—1975 роках — слухач вищих курсів КДБ при РМ СРСР в Мінську. Кар'єра в КДБ-ФСБ Країни, в яких Микола Патрушев потрапив під санкції З 1975 року — в контррозвідувальному підрозділі управління КДБ СРСР по Ленінградській області: молодший оперуповноважений, начальник міськвідділу, заступник начальника райвідділу, начальник служби по боротьбі з контрабандою та корупцією.[5] Закінчив річні курси підвищення кваліфікації при Вищій школі КДБ СРСР. Був начальником управління КДБ Російської Федерації по Карелії у ранзі полковника. Згідно колишньому аналітику КДБ, пізніше американському консультанту з безпеки Юрію Швецю, під час своєї служби у ленінградському управлінні КДБ, Микола Патрушев був фахівцем з організації полювання та риболовлі для керівництва. Такий «єгер» був практично в кожному управлінні КДБ, вивозив начальство на природу, та «накривав поляну», тим самим чим займався майор Путін на посаді завклубу офіційного представництва КДБ в НДР в місті Дрезден[6]. Директор ФСБ (1999–2008). Змінив на цій посаді В. В. Путіна і знаходився на посаді протягом його двох президентських термінів. Очолював ФСБ понад 8 років, тобто довше, ніж який би то не був керівник КДБ — ФСБ з часів Ю. В. Андропова, який очолював КДБ протягом 15 років. Пішов у відставку після інавгурації Президента Д. А. Медведєва, його змінив А. В. Бортніков. Причетність до резонансних справВ ході тривалого судового розслідування вбивства колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка в 2006 році, вищим судом Лондона в січні 2016 оприлюднено висновок про причетність до нього президента РФ Володимира Путіна та секретаря Ради безпеки РФ, тодішнього голови ФСБ Миколи Патрушева[7]. На початку 2018 фігурував у ЗМІ як причетний до контрабанди кокаїну з посольства Росії в Аргентині[8]. 6 квітня 2018 року включений до списку санкцій США серед 17 урядовців та 7 бізнесменів з Росії[9]. За даними програми журналістських розслідувань «Схеми» (Радіо Свобода), 7 січня 2020 року прибув до Оману для ймовірної зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським.[10] Російський політолог Андрій Піонтковський вважає очевидною причетність Патрушева до вибухів житлових будинків у Росії як інструменту приходу Путіна до влади в Росії, а також висловлює припущення про ймовірність планування ним подібних диверсій на території Криму в разі планування повномасштабного вторгнення Російських військ в Україну[11]. ПоглядиАктивно підтримує агресивну імперську політику Росії і є справжнім патріотом клану Путіна та його кадебістських традицій[12]. Вважає спецоргани, такі як ЧК, КГБ «…свого роду, нашим новим дворянством»[13]. Дотримується імперського міфу про те, що нібито єдиною метою США є позбавити Росію її природних багатств, оскільки США «воліли б, щоб Росії не існувало взагалі»[14]. Стосовно України, він вважає Революцію гідності заколотом, військовим путчем, організованим і проведеним за американські гроші: «…Якби не цей переворот, нічого було б не сталося в Криму і на східній Україні». В той же час, американці «…не дбали, що там станеться на Україні, їм треба було вчинити тиск на Росію, що вони й роблять… На відміну від ІДІЛ, яка є терористичною організацією, в Донецькій і Луганській області нема терористичних груп. Це громадянський конфлікт…у відповідь на акти звірства, які там чиняться [українцями]. Але ми не можемо закрити кордон і влаштувати блокаду. Ми вже зробили все, що було необхідно… Ми не розуміємо, чому Україна така вперта. Нічого поганого з ними не станеться, якщо вони запровадять цей договір (Мінськ-2). Але вони не хочуть сісти за стіл переговорів і домовитися з представниками донецьких і луганських збройних угруповань. Це ключове питання»[15]. Державні нагороди
Див. такожВиноски
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
