Перемишльська єпархія (унійна)
Перемишльська єпархія — колишня греко-католицька церковно-адміністративна одиниця, фактично утворена в 1610 з призначенням єпископом Атанасія Крупецького, а сформована у 1691 році з включенням православної Перемишльської єпархії внаслідок входження кліру з перепідпорядкуванням православного єпископа Перемишля Інокентія Винницького. Після реорганізації Греко-католицької церкви в Польщі 31 травня 1996 року була реорганізована у архієпархію Перемишля та Варшави. Історія.jpg) Фактично утворена в 1610 з призначенням єпископом Атанасія Крупецького. 23 червня 1691 року єпископ Перемишльський Інокентій Винницький, який був прихильником Унійної Церкви, публічно оголосив у Варшаві себе і всю свою паству приналежними до унії. Фактично унію по всій єпархії введено 28 квітня 1693 року. На основі угоди православний клір з паствою увійшли до складу унійної єпархії, тож уся попередня історія Перемишльської єпархії спадково увійшла до неї. Згодом у 2-й половині вісімнадцятого століття Перемишль-Самбірська греко-католицька єпархія розділена на 3 офіціліати: генеральний Перемишльський і кафедральні Сяніцький і Самбірський. Кожен офіціліат ділився на деканати (protopopie), яких наприкінці вісімнадцятого століття було 31. У 1772 році при переході під австрійське панування єпархія складалася з 1253 парафій, тоді налічувала 24 900 км² і близько 300 000 вірних. До 1772 року в єпархії було 9 чоловічих монастирів (василіанських) і 3 жіночі. В результаті йосифинських реформ наприкінці вісімнадцятого століття скоротилось число греко-католицьких парафій. В кінці дев'ятнадцятого століття греко-католицька єпархія в Перемишлі мала 685 парафій, 23 самоуправні вікаріати, більш 800 священиків займались пастирською роботою серед 997 600 вірних, 6 чоловічих монастирів (Добромиль, Дрогобич, Крехів, Кристинопіль, Лаврів, Жовква) і 1 жіночий у Яворові. Священиків єпархії Перемишля під час австрійського періоду готували спочатку в Барбареумі, на богословському факультеті при Віденському університеті, в училищі при Віденському храмі св. Августина, у Львівській генеральній греко-католицькій семінарії, та у Перемишльській греко-католицькій семінарії. Останню у 1845 році заснував єпископ Іван Снігурський. .jpg) У 1934 р. папою вилучено 9 деканатів (загалом 115 парафій) від Перемиської єпархії і створено окрему Апостольську Адміністрацію Лемківщини з русофільською ієрархією. Перша радянська окупація забрала жертвами 22 парохів. Єпархія була у складі греко-католицької церкви до її ліквідації комуністичною владою в СРСР («Львівський собор») та на Закерзонні (арешт духовенства і ув'язнення в концтаборі Явожно або передача НКВС, вивезення українців у СРСР або депортація у ході операції «Вісла» на німецькі землі).
ДеканатиУ 1772 році до єпархії належали деканати: балигородський, бецький, бірчанський, добромильський, дрогобицький, дуклянський, городоцький, ярославський, яслівський, яворівський, комарнянський, кросненський, ліський, любачівський, мокрянський, мостиський, мушинський, нижанківський, олеський, порохницький, перемиський, самбірський, сяніцький, судововишенський, сколівський, старосільський, старосамбірський, стрийський, тарногрудський, височанський, затварницький і жукотинський. У тому ж році додано деканати із зайнятих Австрією в момент розділу Польщі греко-католицьких єпархій: холмської — грабовецький, городельський, грубешівський, тишівський, щебрешинський і замостянський та белзької — белзький, буський, потилицький, сокальський, стоянівський, стремілецький, скуровицький, тартаківський, томашівський, улянівський і варяжський. 20 серпня 1787 року 7 деканатів прикріплені до львівської єпархії — буський, городоцький, радехівський, сколівський, стрийський, стремільський і скуровицький. До 1920 року єпархія у Перемишлі налічувала 40 деканатів, з них надалі збережено 29: балигородський, белзький, бірчанський, варяжський, височанський, добромильський, дрогобицький, дуклянський, жовківський, жукотинський, комарнянський, короснянський, куликівський, ліський, любачівський, мостиський, мушинський, нижанківський, порохницький, самбірський, сокальський, старосамбірський, старосільський, судововишенський, сяніцький, угнівський, устрицький, яворівський, ярославський. У 1920 році прилучено до них нові: бориславський, буківский, чесанівський, тіснянський, динівський, горлицький, грибівський, краковецький, лежайський, лютовиський, лучанський, лупківський, мединицький, медицький, немирівський, перемиський, підбузький, радимнянський, равський, рудецький, риманівський, сінявський, турчанський, великомостенський. Ліквідовані в той час деканати: біцький, горожанський, затварницький, каньчуцький, мокрянський, ольховецький, олешицький, перемиський міський, перемиський приміський, потелицький, яслиський. З 1930 року утворено додатково розлуцький деканат. У 1934 році 9 деканатів виділено у вигляді Апостольської адміністрації Лемківщини: буківський, дуклянський, динівський, горлицький, грибівський, кросненський, мушинський, сяніцький і риманівський.
Після 1945Після укладання 16 серпня 1945 р. договору між СРСР і Польською Народною Республікою про радянсько-польський державний кордон колишня Перемишльська єпархія була поділена на дві частини: у складі УРСР опинилося 30 деканатів, тоді як у межах новоствореної польської держави — 15 деканатів. Виходячи з сьогоднішнього стану дослідження, можна стверджувати, що в 1939—1947 рр. у різних обставинах померли передчасною смертю 115 священиків Перемишльської єпархії та Апостольської Адміністрації Лемківщини (75 були вбиті чи померли від побоїв та ран, 40 померли під слідством, в таборах, колоніях, на засланні або в дорозі туди) і двоє перемишльських владик. Репресивними органами гітлерівської Німеччини, Радянського Союзку, комуністичної Польщі та Чехословаччини в різний час було ув'язнено або інтерновано 220 священиків.[1] З-поміж духовенства Перемишльської єпархії і Апостольської Адміністрації Лемківщини у 1944—1946 рр. переселено до УРСР щонайменше 176 священиків (не враховуючи біженців з різних єпархій, що тимчасово працювали на парафіях Закерзоння). На Заході опинилося щонайменше 97 священиків, з яких четверо залишились там після звільнення з гітлерівських концтаборів; шестеро душпастирів оселилися в Чехословаччині. На території Польщі залишилося 87 священиків (не враховуючи монахів та священиків-біженців з інших єпархій)[2]. На початку 1990-х років у Польщі відродилася Перемишльська єпархія, а згодом — Перемишльсько-Варшавська митрополія. Тим часом в Україні на теренах, що раніше належали до Перемишльської єпархії створено Самбірсько-Дрогобицьку і Сокальсько-Жовківську єпархії УГКЦ[3]. Література
Посилання
Примітки
Див. також
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
