Перепис населення Польщі (1931) Другий перепис населення Польщі — другий перепис населення, проведений Польською Республікою 9 грудня 1931 року. За переписом, населення Польщі становило 32 108 000 осіб, з них 21 835 000 — це польськомовні (68,91 %), 4 441 622 — українськомовні (13,92 %), решта — мовці національних меншин. Перепис не містив питання про національності, а лише графу про рідну мову. Достовірність результатів перепису піддається значній критиці. ВідомостіПерепис проведений на підставі закону від 14 жовтня 1931 року, який визначив дати найближчого перепису, а також підтвердив, що наступні переписи проводитимуться раз на 10 років і в терміни, які щоразу встановлюватиме Рада Міністрів. Діапазон перепису та організацію встановлено постановою Ради Міністрів від 2 вересня 1931 року[1]. Зміни відбулися і щодо запитальника статистичного попереднього (першого) перепису 1921 року. Вилучено питання про національність, також із перепису сільських господарств залишено тільки питання про загальну площу земельних ділянок та сільськогосподарських угідь. Додано запитання про вміння читати й писати. РезультатиОстаточні результати були опубліковані в серії «Статистика Польщі» в 39 томах у 1936—1939 роках в адміністративному поділі станом на 1 січня 1933 (для центральних і східних територій), або в день 1 серпня 1934 (для західних і південних територій). Публікацію довідника перервав початок Другої світової війни, видано тільки книгу про Віленське воєводство і довідник муніципальних утворень із зазначенням кількості житлових будинків та основного населення. Як і у випадку з попереднім переписом, достовірність перепису 1931 щодо статистики національної приналежності на східних територіях був неточний, про що зазначали польські статисти та історики перед війною — Альфонс Кризінський (1932, 1937), Євгеніуш Ромер (1938), а також після війни — голова Центрального статистичного управління в 1930-х Едвард Штурм де Штрем (1946), Збігнєв Ландау і Єжи Томашевський (1971), Януш Жарновський (1973), Вальдемар Мічовіч (1982). Як зазначав Володимир Кубійович, кількість українців під час перепису була занижена, водночас дані за релігією вірніше відповідають дійсності[2]. У спискових аркушах перепису є два терміни на позначення української мови — як «руської» та як власне «української», які зазначені як рівнозначні, проте прикінцеві результати по ним подаються порізно[3]. Подібний поділ призвів до того, що у Східній Галичині за переписом налічувалося 1,6 млн осіб з «українською» мовою та 1,1 млн з «руською», хоча разом їхня частка все ще становила 51,0 % населення Галичини, тоді як поляків — 41,2 %, євреїв — 7,1 %[3]. Кубійович звертає увагу на нереалістично велику кількість польськомовних греко-католиків (487 тис.)[3][4]. Багатьох українців у переписі було записано поляками[3]. Так, попри те, що у Люблінському воєводстві налічувалося 210 тис. православних і 3 тис. греко-католиків, число україномовних у переписі становило лише 85 тис. осіб[3]. За підрахунками Кубійовича, реальна кількість українців у Західній Україні мусила становити 5 902 000 осіб (18,44 %), з яких 3,2 млн у переписі зазначені як українськомовні, 1,1 млн як «русини», близько 840 тис. як поляки, близько 580 тис. як «тутейші», до 100 тис. як білоруси та росіяни[3]. Загальні
Рідна моваРозподіл за рідною мовою за результатами перепису 1931 року[4]:
РелігіяРозподіл за релігією за результатами перепису 1931 року[4]:
БібліографіяДив. такожКоментаріПримітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.png)
.png)
.png)
Portal di Ensiklopedia Dunia
