Перша сецесія плебеїв

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті.

Перша римська сецесія
Римська республіка
Дата: 494 до н. е. Місце: Стародавній Рим Привід: заборгованість плебеїв, політична дискримінація з боку патриціїв, невирішене аграрне питання: Результат: створення посади плебейських трибунів та едилів
Сторони
Патриції	Плебеї

Перша сецесія плебеїв (лат. se — "окремо" cedere — "йти") — демонстративний відхід плебеїв за межі міста на Священну гору у 494 до н. е. Своєрідний протест, засіб боротьби проти патриціїв за свої політичні та соціальні права, що передбачає вихід з общини з метою призупинити економічний та політичний розвиток міста. Так званий вихід частини держави зі складу однієї держави з метою утворення нової держави або приєднання до іншої. ^[1] У разі відмови плебеїв від військової служби, Рим залишався відкритим для ворогів, оскільки на початку V століття до н. е. плебеї складали основну частину римського війська. Орієнтуючись саме на воїнів, плебеї домагалися політичного рівноправ'я, погрожуючи заснувати власне місто за межами Риму.

До середини VI ст. до н.е. плебеїв вважали чужорідним елементом і їм не довіряли навіть службу у війську. Однак збільшення числа плебеїв, з одного боку, і розширення військової активності з іншого, викликало необхідність залучення їх до лав ополчення, що і було закріплено реформами Сервія Туллія. Плебеї були включені, таким чином, до складу римської общини, отримавши не всі права, а лише право проливати кров за римську державу.^[2] Плебейська сецесія на Священну гору виглядала як бунт римської армії. Саме плебейські піші солдати першими залишили Рим.^[3] Проблема полягала у тому, що воїни не могли порушити присяги, даної консулам, тому відмовлялися від іншого керівництва, що і стало першопричиною їх заборгованості. Свідчення з джерела:

«...хоча військовий набір було проведено диктатором, але присягали вояки консулам і як і раніше повязані з нею (1)…(2) ніякий злочин не звільняє від святості зобов'язання перед військом, за порадою якогось Сіцинія, без дозволу консула пішли на Священну гору».^[4]

Плебеї були абсолютно безправними, хоча і особисто вільними. Вони не мали права брати участь в управлінні державою, претендувати на отримання громадських земель, що з'являлися в результаті нових завоювань. Майнова диференціація сприяла посиленню їх претензій. Загалом причини невдоволення плебеїв зводилися до таких основних пунктів:

• Відсутність писаного закону, патриції на власний розсуд трактували норми і правила в суспільстві.
• Невирішене аграрне питання.
• Відстороненість від політичного життя, заборона посідати державні посади.
• Боргова кабала, наслідком якої могло стати рабство.
• Напружена військова ситуація: війни з вольсками, еквами, сабінянами.

Частина плебеїв була прийнята до патриціанських родів в якості залежних клієнтів, але більшість плебсу стояло поза громадською організацією корінних громадян патриціїв і було позбавлене громадянських прав, хоча і вважалися на відміну від рабів і клієнтів юридично вільними. Однак, якщо маса плебеїв домагалася отримання землі і скасування рабства, то заможні плебеї боролися в першу чергу за політичне рівноправ'я з патриціями.^[2]. Від повстання боржників відволікав тільки напад вольсків. Консул Публій Сервілій вмовив плебеїв стати під його знамена, попередньо видавши едикт про те, щоб поки воїн-боржник знаходиться в таборі, ніхто не забирав його майна. Однак інший консул 495 до н. е. Аппій Клавдій, відкрив судові справи проти боржників, у результаті їх кількість помітно збільшилася. ^[5]

Крім громадської землі плебеї вимагали зменшення відсотка у лихварів та право обирати магістратів. У результаті загострення суспільно-політичної ситуації становище в Римі на передодні першої сецесії плебеїв виглядало так:

«… у державі панує незгода унаслідок непримеренної ненависті між патриціями та плебеями, переважно унаслідок боргових зобов'язань плебеїв. Останні голосно нарікали на те, що, борючись в чужих краях за свободу і владу, вони пригнічені у власних співгромадян. Свобода плебеїв в меншій небезпеці на війні, ніж вдома. Боржники в кайданах вириваються звідусіль на вулицю і волають до квіритів про захист. Усюди є готові слідувати за бунтівниками, всюди численні натовпи людей з криком біжать на форум...»

^[4]

Повсталі вимагали скликати сенат, задля прийняття рішення про розподіл громадського поля. Ініціатором аграрного законопроєкту виступив консул Спурій Кассій, який запропонував віддати плебеям половину земель завойованих у ворожих герніків. Патриції, ігнорують цю вимогу, іменуючи цю землю приватною. За участі другого консула Прокула Віргінія законопроєкт був відхилений, а його автор звинувачений в прагненні до захоплення царської влади і був страчений. ^[5] Після відмови сенату плебеї зазвичай чинили протест. Діонісій Галікарнаський зазначає, що «під час репресій було знищено та спалено харчові запаси, знаряддя праці і житла плебеїв». ^[6]

Перша сецесія завершилися укладанням компромісу між плебеями та патриціатом. У 494 до. н. е. замість вирішення боргового питання плебсу надали право обирати власних магістратів — народних трибунів та едилів. Народні трибуни обиралися тільки з числа плебеїв, і були недоторканими. Їх завдання полягало у захисті плебсу від впливу магістратур патрицій, у зв'язку з цим вони отримали право "veto" (забороняю). Поступово на посади плебейських трибунів стали претендувати і патриції, оскільки трибуни могли входити з законодавчими пропозиціями в усі форми народних зборів.^[7] Спочатку обиралося два трибуни, потім їх кількість збільшилася до десяти. Тит Ливій зазначає:

«Таким чином, було обрано два народних трибуни… Вони обирали собі трьох тооваришів… Дехто стверджує, що на Священній горі було обрано лише два трибуни і там проведено закон про недоторканість їх».

Також у 494 до н. е., коли з'явилися народні трибуни, на допомогу їм була створена посада двох плебейських едилів (aediles від «aedes» — будівля, храм). Вони завідували храмом Цецери, Лібери, де зберігався плебейський архів. Порядок обрання едилів був такий як і народних трибунів.^[8]

Плебеї вважали, що незважаючи на утвердження посади трибунів, вони все рівно не спроможні захистити себе в суді. Судді трактували усний закон на власний розсуд, тому плебс вимагав введення писаних законів. У 453 до н. е. сенат відправив до Афін та в інші грецькі міста трьох послів, щоб ознайомитися з місцевими законами. У 451 до н. е. були обрані перші децемвіри, до їх складу потрапили лише патриції. Вони розробили протягом року частину законів, які були схвалені общиною і написані на десяти мідних дошках. Децемвіри користувалися надзвичайною владою. На цей рік не було обрано ні консулів ні народних трибунів. ^[9] Для завершення справи були обрані нові дицемвіри у 450 до н. е. до їх числа входили і плебеї. ^[10]

• Сецесія плебеїв

• Сучасна політична лексика: енциклопед. словник-довідник/[І.Я. Вдовичин, Л.Я. Угрин, Г.В.Шипуновта ін.]; за наук. ред. Хоми Н.М.— Львів: "Новий світ"-2000", 2015.— 259 с.ISBN 978-966-418-280-2 (рос.)
• История Древнего Рима: Учеб. для вузовпо спец. «История»/В.И. Кузищин, И.Л. Маяк, И.А. Гвоздева; Под ред. В.И. Кузищина.— 4-е изд. перераб. и доп. — М., 2000.
• Richard J.-C. Les origines… P. 545.29 р.2.
• Тит Лівій, «Історія міста від заснування Риму» (II книга, 32)
• Маяк И.Л. Римляне ранней республики. — М.: Изд-во МГУ, 1993.
• Дионисий Галикарнасский. Римские древности. В 3 томах. (IV книга) Перевод Н.Г. Майоровой. «Рубежи XXI», 2005.
• Ковалев, С.И. История Рима. Курс лекций. СПб Издательство "Полегон". — 2002.
• Э.Д. Фролов. С.И. Ковалев и его «История Рима».
• Машкин, Н.А. История древнего Рима. — М.: Высш. шк., 2006.
• Моммзен Т. История Рима. — Т. 1. До битвы при Пидне. Гос. соц. экономич. изд-во, Москва, 1936/ СПб.; «Наука», «Ювента», 1997.