Перший сіоністський конгрес Перший сіоністський конгрес (івр. הקונגרס הציוני הראשון) — сіоністський конгрес, що проходив у Базелі (Баслі) в Швейцарії з 29 по 31 серпня 1897 року і в значній мірі визначив майбутню долю єврейского народу. Конгрес, який скликав[1] і очолив[2] засновник сучасного сіоністського руху Теодор Герцль, сформулював сіоністську платформу, відому як Базельська програма і заснував свій виконавчий орган — Сіоністську організацію (СО). Він також затвердив в якості свого гімну пісню Га-Тіква (яка на той момент вже була гімном Ховавей Ціонон, а з 2004 року стала національним гімном держави Ізраїль) і затвердив прапор, який з незначними редагуваннями згодом стане державним прапором Ізраїля.  Це був небачений для тих часів форум, на заході були присутні 208 делегатів з 17 країн і 26 кореспондентів[3]. Конгрес широко висвітлювався міжнародною пресою і справивши значне враження на широку громадськість[4]. Його успіх згодом надихнув створення антисемітської підробки «Протоколи сіонських мудреців»[5][6][7]. ІсторіяПерший сіоністський конгрес був скликаний Теодором Герцлем як символічний парламент для невеликої меншості[8] євреїв, яка підтримувала реалізацію сіоністських цілей. Хоча байдужість або опозиція до сіонізму зі сторони єврейської більшості триватиме аж до викриття злочинів Голокосту під час Другої світової війни, деякі прихильники вказують на кілька напрямків цієї ранньої єврейської опозиції. «Поряд із динамічним розвитком сіоністського руху, який викликав хвилі ентузіазму в єврейській громадськості, почала з'являтися різка критика сіонізму, стверджуючи, що сіонізм не може сподіватися на вирішення єврейської проблеми і лише завдасть шкоди статусу єврейських робітників»[2][9]. Прикметно, що спочатку Герцель планував провести перший конгрес в Мюнхені, проте через протидію як ортодоксальної юдейської громади міста, так і «протестраббінерів» (прибічників антісіоністської декларації, підписаної в 1890 р. трьома лідерами реформістських общин Німеччини) його проведення довелось перенести у швейцарський Базель[1][2][10]. Конгрес відбувся в концертному залі Міського казіно 29 серпня 1897 року[11]. Протокол вівся німецькою мовою[12]. У ході конгресу надійшла пропозиція заснувати спеціальний фонд для купівлі землі в Ерец-Ісраель, що послужило поштовхом до створення Єврейського національного фонду (Керен Кайємет ле-Ісраель). Тоді ж було озвучено ідею створення першого вищого навчального закладу, яким згодом став Єврейський університет в Єрусалимі. Делегати На Конгесі були присутні більше 200 учасників з сімнадцяти країн, 69 з яких були делегатами від різних сіоністських товариств, а решта були запрошені організаторами в індивідуальному порядку[1]. Зокрема, на Конгресі були присутні сімнадцять жінок, деякі з них особисто, інші через представників[1]. Хоча жінки брали участь у Першому сіоністському конгресі, вони не мали права голосу і їм було надано повні права членства лише на Другому сіоністському конгресі наступного року[1]. Більше половини делегатів були зі Східної Європи, майже чверть — з Російської імперії[4][13]. Герцль був обраний президентом Конгресу, а Макс Нордау, Абрахам Зальц і Семюель Пінелес обрані першим, другим і третім віце-президентами відповідно[14][15]. Порядок денний_(1897).jpg) Під час урочистого відкриття Конгреса, на яке представники прибули у строгих фраках, Теодор Герцль виступив з привітанням до делегатів і у своїй промові сформулював основні принципи сіонізму, а також визначив головне завдання Конгресу: «Закласти наріжний камінь будинку, який стане притулком для єврейського народу»[1]. Після цього Конгрес перейшов до порядку денного. Основними пунктами порядку денного були презентація планів Герцля, створення сіоністської організації та проголошення цілей сіонізму — Базельської програми[1]. Згідно з 200-сторінковим офіційним протоколом триденна конференція включала такі заходи: День 1: неділя 29 серпня
День 2: понеділок, 30 серпня
День 3: вівторок, 31 серпня
Створення Сіоністської організації Конгрес, розглядаючи себе в якості парламенту або законодавчого органу сіоністів, заснував також свій постійнодіючий виконавчий орган — «Сіоністську організацію». До складу організації, обраної Першим конгресом, увійшли[16][17]:
Крім того, було домовлено, що по одному представнику буде призначено від Британії, Америки та Палестини[18]. Це пропонувалося зробити пізніше на публічних зборах[18]. Якоб Бернштейн-Коган був обраний уповноваженим зі створення сіоністських організацій на теренах Російської імперії. Базельська програма На другий день обговорень (30 серпня) у версії, представленій Конгресу комітетом під головуванням Макса Нордау, було зазначено: «Сіонізм прагне створити забезпечений публічним правом дім для єврейського народу в Палестині». Це дало чітке вираження політичному сіоністському баченню Герцля, на відміну від орієнтованої на розвиток єврейських поселень менш чітко організованого Ховевей Сіону[2]. Щоб задовольнити прохання численних делегатів, найвидатнішим з яких був Лео Моцкін, який домагався включення фрази «за міжнародним правом», зрештою було прийнято компромісну формулу, запропоновану Герцлем[1]. У програмі, затвердженій на Конгресі і яка стала відома як Базельська програма, були визначені цілі сіоністського руху[1]:
За словами Ізраеля Зангвілла, саме Макс Нордау придумав фразу «публічно визнаний і юридично забезпечений дім», щоб уникнути «надто глибокого» несприйняття зі сторони османського султана[16].  Перший сіоністський конгрес має такі досягнення:
Теодор Герцль написав у своєму щоденнику (3 вересня 1897)[19]:
Наступні конгреси заснували різні установи для просування затвердженої на Конгресі Базельської програми, зокрема народний банк, відомий як Єврейський колоніальний трест, який був фінансовим інструментом політичного сіонізму. Його заснування було запропоновано на Першому сіоністському конгресі в 1897 році, а перші фактичні кроки по його створенню були зроблені у травні 1898 року на Другому сіоністському конгресі у Кельні в Німеччині[20]. На П'ятому сіоністському конгресі було засновано Єврейський національний фонд для купівлі землі в землі Палестині, а пізніше була заснована Сіоністська комісія з дочірніми товариствами для вивчення та покращення соціального та економічного становища євреїв у Ерец-Ісраель. Сіоністська комісія була неформальною групою, заснованою Хаїмом Вейцманом. Він здійснив початкові обстеження Палестини та допоміг репатріації євреїв, яких османські турки відправили у вигнання під час Першої світової війни. Він розширив палестинський офіс СО, який був заснований у 1907 році, і створив відділи сільського господарства, поселень, освіти, землі, фінанси, імміграція та статистика. У 1921 році комісія стала Палестинським сіоністським виконавчим органом, який діяв як Єврейське агентство (Сохнут), щоб консультувати британську мандатну владу щодо розвитку країни в питаннях, що становлять інтерес для євреїв[21]. В подальшому Сіоністський конгрес збирався щороку між 1897 і 1901 роками, потім, за винятком воєнних років, кожні два роки (1903—1913, 1921—1939). У 1942 році відбулася «Надзвичайна сіоністська конференція», яка оголосила про фундаментальний відхід від традиційної сіоністської політики[22] з вимогою «щоб Палестина була створена як Єврейська Співдружність»[23]. Це стало офіційною позицією сіоністів щодо кінцевої мети руху[22]. З часів Другої світової війни зустрічі проводилися приблизно кожні чотири роки, а з часу створення Держави Ізраїль Конгрес проводиться в Єрусалимі. Галерея
Див. також
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
