Петренко Максим Віталійович

Максим Петренко Максим Віталійович Петренко
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	11 грудня 1983(1983-12-11) Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть	1 червня 2022(2022-06-01) (38 років) Студенок
Поховання	Лісове кладовище
Національність	українець
Alma Mater	Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і Київська школа економіки
Псевдо	«Доцент»[1]
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Національна гвардія
Формування	Батальйон ім. Кульчицького
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

Максим Віталійович Петренко (позивний «Доцент»; 11 грудня 1983, м. Київ — 1 червня 2022, с. Студенок, Харківська область) — український письменник, науковець, винахідник, педагог, військовослужбовець, старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни. Кандидат технічних наук (2022), доцент^[1]. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2024, посмертно).

Максим Петренко народився 11 грудня 1983 року в місті Києві^[2].

2008 року закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (з відзнакою за спеціальністю «Комп'ютерний еколого-економічний моніторинг»), де від 2003 року пройшов шлях від лаборанта до завідувача катедри комп'ютерної інженерії^[2][3]. Проходив навчання в Південній Кореї; розробляв програмовані конструктори^[1]. 2012 року під час марафону пробіг 42 км^[4].

Активний учасник Революції гідності, входив до складу Самооборони Майдану^[3][4]. З початком російсько-української війни добровольцем пішов на фронт, де воював у 2-му резервному батальйоні оперативного призначення резервістів Національної гвардії України^[1][5]. Учасник бойових дій в районі Дебальцевого та Слов'янська. Під час ротацій продовжував викладати^[4]. У 2016 році демобілізувався^[1].

2018 року за програмою для ветеранів Максим вступив на навчання в Київську школу економіки^[1].

Від 24 лютого 2022 року знову на фронті. Обороняв Київ та схід України. Служив старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького. Загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок на Харківщині^[1][4].

Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища м. Києва^[1].

Почав писати у 2015 році^[1].

Твори Максима надруковані в літературній збірці «Голос війни: історії ветеранів». 2019 року видав книгу «Спокійної ночі»^[1][3][5]. Активний учасник книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників^[4].

• орден «За мужність» III ступеня (23 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[6];
• фіналіст Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ «Roborace»^[4];
• нагрудний знак «За доблесну службу»^[4].

Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.