Петрогенетична класифікація викопного вугілля

Петрогенетична класифікація викопного вугілля (рос. петрографическая классификация угля ископаемого; англ. petrogenetic (genetic) classification of fossil coal; нім. petrogenetische (genetische) Klassi-fikation f der Mineralkohle) — класифікація генетичних типів вугілля викопного, за якою, як правило, виділяють дві найбільші групи вугілля: гумоліти і сапропеліти.

Петрогенетична класифікація викопного вугілля базується на групуванні мацералів за природними особливостями рослинного матеріалу та умовами його відкладення (сингенезу). Найбільш крупні одиниці класифікації вугілля викопного — гумоліти (гумусове вугілля) та сапропеліти були виділені Г.Потоньє (1906). Вони відповідно походять від торфів та сапропелей. Гумоліти складаються із залишків рослинного матеріалу вищих рослин і за зовнішнім виглядом та мікроструктурою поділяються на шаруваті та смугасті. Сапропеліти мають однорідну структуру з участю залишків нижчих рослин (альгініту), розподіл мацералів рівномірний. За співвідношенням альгініту та ін. мацералів сапропеліти поділяють на кеннелі, богхеди та перехідні форми — богхед-кеннелі і кеннель-богхеди. За розташуванням альгініту богхеди поділяють на телоальгітові та колоальгітові. Гумусове вугілля розділяють на типи. Існує два напрямки класифікації гумусового вугілля: речовинно-петрографічний та фаціально-генетичний.

І. Речовинно-петрографічна класифікація базується на розділенні вугілля за однією ознакою — речовинним складом, який оцінюють часткою участі у вугільній речовині мацералів груп вітриніту, інертиніту та ліптиніту. Тут існує декілька детальних класифікацій.

• 1. За вмістом вітриніту (у % від суми мацералів) виділяють типи: ультракларенові (вітриніту понад 95 %), кларенові (80-95 %), дюрено-кларенові (65-80 %), кларено-дюренові (40-65 %), дюренові (20-40 %), ультрадюренові (менше 20 %). За співвідношенням мацералів ліптиніту та інертиніту типи характеризуються як ліптинітові, ліптиніто-інертинітові та інертинітові. Ультрадюреновий тип вугілля, якщо він утворює самостійне родовище, відносять до ліптобіолітів. Останні являють собою скупчення залишків ліпідних компонентів екзин спор або кутикул, суберину, смол.
• 2. Система Тіссена — Гірничого бюро США (метод шліфів) виділяє типи блискучого, напівматового або матового вугілля. Ці типи визначають за часткою непрозорих інертинітових смуг — у блискучому вугіллі площа цих смуг становить менше 20 %, у напівматових — 20-30 %, у матових — понад 30 %.
• 3. За системою Стопс-Геерлен вугілля за складом та співвідношенням мацералів об'єднують у три групи і класифікують на літотипи та 8 мікролітотипів.
• 4. Класифікація С.-Петербурзької школи вуглепетрографів (І. Е. Вальц, І. Б. Волкова, А. І. Гінзбурґ, та ін., 1968) передбачає поділ вугілля за вуглеутворюючою роллю одного або двох мацералів на 25 типів, 8 підкласів і 4 класи — гелітоліти, фюзеноліти, ліпоїдоліти та мікстогумоліти. Типи можуть бути доповнені характеристикою за ступенем збереженості структури (підтипи) та вихідного рослинного матеріалу (різновиди).

ІІ. Фаціально-генетична класифікація передбачає виділення типів вугілля за:

• 1. Вихідним рослинним матеріалом, який ідентефікують за особливостями фітералів, спорово-пилковим складом.
• 2. Ступенем розкладу і збереженню структури тканин (ряд гумотелініт-гумоколініт чи телініт-колініт за Л. І. Боголюбовим та ін., 1962, або ряд гумініт-телініт, гумініт-колініт та ін.).
• 3. За розмірами уламків — на фрагментарні або детритові. Характеристики 2 і 3 разом з вихідним рослинним матеріа-лом можуть мати першорядне значення у віднесенні вугілля до певних типів.

Речовинно-петрографічний склад є другою ознакою типу вугілля. Типи вугілля за цією класифікацією утворюють пласти аналогічно з торфовими покладами (типу «низинний» і «верховий»). В середньому карбоні виділяють лепідофітовий, калалі-товий типи вугілля у нижній частині пласта, верхній шар — коздаїтовий, птеридоспермовий і змішаний з лепідофітовим.

У всіх пластах Львівсько-Волинського вугільного басейну виділяють два шари — нижній з тонким споринітом (тенюіспо-ринітом), верхній — з товстим (крассиспоринітом) (Г. П. Маценко, 1978, 1984).

Вугілля Дніпровського басейну належить до одного типу — детринітового зі змішаним складом, переважно деревних рос-лин типового фітоценозу еоцену. В структурі пласта виділяється світлий шар (літодетринітові) і темний (гумітодетринітові або змішані мікстодетринітові (А. П. Агулов, 1960).

• Петрографічний тип вугілля

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Международный толковый словарь по петрологии углей. — Москва: Наука. — 1965. — С. 266;
• Петрографические типы углей СССР. — Москва: Недра. — 1975. — С. 247;
• Петрография углей СССР. — Ленинград: Недра. — 1982. — С. 191;
• Миронов К. В. Справочник геолога-угольщика. — Москва: Недра. — 1991. — 363 с.
• Маценко Г., Білецький В., Шендрік Т. Короткий словник з петрографії вугілля. Донецьк: Схід. видавн. дім. 2011. — 74 с.