Пиріг Руслан Якович
Руслан Якович Пиріг (нар. 30 червня 1941, с. Супротивна Балка Новосанжарський район Полтавська область) — дослідник проблем новітньої історії України, джерелознавець та архівіст, доктор історичних наук (1994), професор (1997), академік Української академії історичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України (2001). ЖиттєписНародився 30 червня 1941 року на Полтавщині в родині вчителів історії. Закінчив школу і Полтавське медичне училище. Працював фельдшером у селах Новосанжарського та Решетилівського районів. Після служби в лавах Радянської армії (1961—1964) вступив на історичний факультет ХДУ ім. О. М. Горького. Його було обрано секретарем комітету комсомолу університету, згодом заступником секретаря парткому. Після закінчення навчання (1970), працював у alma mater асистентом, незабаром був рекомендований до аспірантури, де навчався у 1973—1976 роках. Захистивши кандидатську дисертацію, присвячену питанням партійного будівництва в Україні (1918—1919 рр.), продовжив працю в університеті старшим викладачем, доцентом, деканом по роботі з іноземними студентами. 1976 року переїхав з родиною до Києва, де отримав посаду інструктора відділу науки і навчальних закладів ЦК КП України, з 1983 року працював консультантом сектору суспільних наук. 1989 року його було призначено заступником директора Інституту політичних досліджень при ЦК КП України — завідувачем Архіву ЦК КП України. Після 1991Після відновлення державної незалежності України займався передаванням архівів компартії України на державне зберігання, проводив активну роботу з інтеграції партійних архівів України до системи державної архівної служби. У жовтні 1991 р. був призначений директором Центрального держархіву громадських об'єднань України. З 1992 року — член колегії Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, співзасновник і член першого складу Правління галузевої професійної організації — Спілки архівістів України. Як один із найавторитетніших українських істориків-архівістів упродовж 1991—1997 років очолював Раду директорів Центральних державних архівів України. 1994 року захистив докторську дисертацію, ґрунтовно дослідивши останнє десятиліття життя видатного історика М. С. Грушевського (тема «Життя і діяльність М.С.Грушевського у контексті ідеологічної боротьби в Україні (1920—1930-ті рр.)». 1997 р. перейшов на роботу до Української академії державного управління при Президентові України, отримав вчене звання професора. Був обраний членом багатьох наукових товариств: Українського історичного товариства, Історичного товариства Нестора-Літописця, Асоціації дослідників голодоморів 1932—1933 років в Україні та інших. Є одним з фундаторів вітчизняного грушевськознавства, автором понад 200 наукових публікацій. Проводив активну науково-педагогічну роботу: керівництво підготовкою докторантів і аспірантів, тривалий час очолював Наукову раду Держкомархіву України, брав участь у роботі Експертної комісії з історичних дисциплін при Вищій атестаційній комісії України (1998—2000). У березні 1998 року Указом Президента України призначено начальником Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, від січня 2000 по серпень 2002 року — Голова Державного комітету архівів України. Головний редактор журналу «Архіви України» (1998—2002), «Вісника Державного комітету архівів України» (2000—2002), міжвідомчого наукового збірника «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство» (1999—2002); член редколегії видань історичного профілю: «Український історичний журнал», «Студії з архівної справи та документознавства», «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ», «Пам'ятки: археографічний щорічник», «Архівіст: Вісник САУ» та ін. Організатор і учасник наукових міжнародних і всеукраїнських конференцій з питань архівної справи і джерелознавства. Очолював делегацію українських архівістів на XIV конгресі архівів у Севільї (2000). Від 2002 року — працює в Інституті історії України НАН України, у відділі історії Української революції 1917–1921 років, на посаді головного наукового співробітника. Наприкінці 2010 року очолив Громадську раду при Державному комітеті архівів України, того ж року йому присвоєно звання «Почесний архівіст України». Нагороди та відзнаки
Праці
Примітки
Джерела та література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
