Плазмоліз

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2018)

Плазмоліз (від грец. plásma — виліплене, оформлене і грец. lýsis — розкладання, розпад) - відділення протоплазми від клітинної стінки і зменшення об'єму протопласта^[1] при зануренні клітини в гіпертонічний розчин.

Плазмоліз характерний для рослинних клітин, що мають міцну целюлозну стінку. Тваринні клітини при перенесенні в гіпертонічний розчин стискаються залежно від в'язкості протоплазми, від різниці між осмотичним тиском клітини і зовнішнього розчину, а отже від швидкості та ступеня втрати води протоплазмою. Розрізняють плазмоліз опуклий, увігнутий, судомний і ковпачковий. Іноді плазмолізовані клітини залишаються живими. При зануренні таких клітин у воду або гіпотонічний розчин відбувається деплазмоліз.

Характер плазмолізу залежить від ряду факторів:

• від в'язкості цитоплазми;
• від різниці між осмотичним тиском внутрішньоклітинного і зовнішнього середовища;
• від хімічного складу і токсичності зовнішнього гіпертонічного розчину;
• від характеру та кількості плазмодесми;
• від розміру, кількості і форми вакуоль.

Плазмоліз по суті є протилежним процесу плазмоптизу.

Для порівняльної оцінки плазмолізу в тканинах існує два методи:

• Метод прикордонного плазмолізу
• Плазмометричний метод

Перший метод, розроблений Гуго де Фрізом в 1884 році, полягає в зануренні тканин в розчини з різною концентрацією KNO³, сахарози або інші осмотично активної речовини та встановлення тієї концентрації, при якій плазмолізується 50% клітин. При плазмолітичному методі після плазмолізу вимірюють відносний об'єм клітин і протопластів та по концентрації розчину обчислюють осмотичний тиск клітини (за відповідними формулами).

Це незавершена стаття з ботаніки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.