Побєдоносцев Костянтин Петрович

Побєдоносцев Констянтин Петрович
Побєдоносцев Констянтин Петрович
Народився	21 травня (2 червня) 1827; Москва
Помер	10 (23) березня 1907 (79 років); Петербург
Поховання	Новодівочий цвинтар (Санкт-Петербург)
Країна	Російська імперія
Діяльність	правник, політик, філософ
Відомий завдяки	правознавство
Alma mater	Училище правознавства
Науковий ступінь	доктор права
Знання мов	російська
Заклад	Імператорський Московський університетd
Членство	Петербурзька академія наук, Сербське вчене товариствоd (15 листопада 1892) і Сербська академія наук і мистецтв (10 (23) березня 1907)
Посада	High Procuratord і член Державної ради Російської імперії[d]
Конфесія	православна церква
Батько	Petr Pobedonostsevd
Брати, сестри	Sergey Pobedonostsevd і Q4366242?
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Констянтин Петрович Побєдоносцев (21 травня (2 червня) 1827(18270602), Москва — †10 (23) березня 1907, Петербург) — російський державний діяч, вищий чиновник, учений-правознавець консервативного напрямку. Був придворним наставником спадкоємців престолу Романових — майбутніх імператорів Олександра III та Миколи II, викладав їм законознавство і право. У 1880—1905 — обер-прокурор Святійшого Синоду. Вважається «сірим кардиналом» російської політики часу царювання Олександра III.

Життєпис

У 1841—1846 навчався в Імператорському училищі правознавства. У 1859 захистив магістерську дисертацію «До реформ цивільного судочинства» і у 1860 був обраний професором Імператорського Московського університету кафедри цивільного права, 1862—1865 викладав в ньому. Почесний член Імператорської Академії наук з 1880 року. Почесний громадянин міста Сарапул, Удмуртія.

У квітні 1880 призначений обер-прокурором Святійшого Синоду і членом Комітету міністрів. Автор маніфеста 29 квітня 1881 «Про непорушність самодержавства», найближчий радник Олександра III. Відігравав значну роль у визначенні урядової політики в царині освіти, політики щодо національного питання і інших. Один з ініціаторів політики контрреформ. Російська історіографія вважає Побєдоносцева консерватором: у всіх своїх реформах він переслідував, перш за все, цілі охоронного характеру, прагнув до зміцнення «традицій». Був автором реформи церковно-приходської освіти, при якій, згідно з його ідеалами, учні повинні були отримувати мінімум конкретних знань, проте твердо засвоювати правила любові до Бога, Царя й Вітчизни.

З листа Обер-прокурора Св. Синода К. П. Побєдоносцева спадкоємцеві-цесаревичу Олександру Олександровичу 29 січня 1881^[3]:

… Вчора увечері помер Достоєвський. Мені був він близький приятель і сумно, що немає його… Але смерть його — велика втрата і для Росії. Серед літераторів він — чи не один — був гарячим проповідником основних початків віри, народності, любові до вітчизни… Він був бідний і нічого не залишив окрім книг. Сімейство його в нужді… Ви знали і цінували завжди покійного Достоєвського за його твори, які залишаться назавжди пам'ятником великого російського таланту…

У 1901 році на Побєдоносцева було здійснено замах. Статистик губернського земства Самарського Н. К. Лаговський стріляв у Побєдоносцева 8 березня 1901 року. Був схоплений і 27 березня засуджений на 6 років каторги.

У жовтні 1905 Побєдоносцев звільнений від посади обер-прокурора Синоду і члена Комітету міністрів із залишенням на посадах члена Держради, статс-секретаря і сенатора.

Кавалер численних орденів: Св. Олександра Невського (1883, діамантові знаки до ордена — 1888), Св. Володимира 1-го ступеня (1896), Св. Андрія Первозванного (1898, діамантові знаки до ордена — 1904) і ін.