Основу твору складає розповідь про яскраві любовні пригоди принца Хікару Ґендзі та його муки в похилому віці як розплату за гріхи молодості. Повість проникнута популярними буддистськими ідеями того часу: невідворотністю карми і відповідальністю за скоєне в попередніх і теперішньому життях.
Згідно з оцінками літературознавців, є найкращим твором в жанрі моноґатарі, а також найбільшим шедевром японської літератури за обсягом, структурою, глибиною змісту та передачею душевних переживань персонажів. Повість справила величезний вплив на творчість письменників і поетів Японії пізніших часів.
Є обов'язковою для вивчення у японській середній і вищій школах на уроках державної мови.
Досі точаться суперечки про те, яку частину «Ґендзі» насправді написала Мурасакі Сікібу. Суперечки про авторство роману тривають століттями й навряд чи коли-небудь будуть вирішені, якщо не буде зроблено якогось великого архівного відкриття.
Загальноприйнято вважати, що повість була закінчена в її нинішньому вигляді до 1021 року, коли авторка «Сарасина Ніккі»[en] зробила запис у щоденнику про свою радість від отримання повної копії повісті. Вона пише, що в повісті понад 50 розділів, і згадує про персонажа, введеного в кінці твору, отже, якщо інші автори, окрім Мурасакі, працювали над книгою, то робота була завершена дуже близько до часу її написання. У власному щоденнику Мурасакі є посилання на повість, і навіть застосування до себе імені «Мурасакі» в алюзії на головну героїню. Цей запис підтверджує, що частина, якщо не весь щоденник був доступний у 1008 році, коли внутрішні свідчення переконливо говорять про те, що цей запис був написаний.[2]
Кажуть, що Мурасакі написала образ Ґендзі, взявши за основу міністр на лівому фланзі, коли вона була при дворі. Інші перекладачі, такі як Тайлер, вважають, що персонаж Мурасакі-но Уе, з якою одружується Ґендзі, створений на основі самої Мурасакі Сікібу.
Йосано Акіко, яка зробила перший сучасний японський переклад Ґендзі, вважала, що Мурасакі написала лише розділи з 1 по 33, а розділи з 35 по 54 написала її дочка Дайні но Санмі [en].[3] Інші вчені також сумнівалися в авторстві розділів з 42 по 54, особливо 44, який містить помилки послідовності (в решті книги такі помилки рідкісні).[3] Роял Тайлер пише, що комп'ютерний аналіз виявив «статистично значущі» розбіжності в стилі між розділами 45-54 та рештою, а також між ранніми розділами.[3]
Структура твору
Твір складається з 54 сувоїв. Глава «Перша зелень» має дві частини, розділ же «Приховування в хмарах» відомий тільки назвою. Сформована практика ділить повість на три частини:
Глави «Павільйон павловній» — «Листя гліциній» (33 сувоїв). Розповідь про життя Ґендзі з дитинства до зрілості. Подолавши труднощі, Ґендзі досягає вищого ступеня могутності.
Глави «Перша зелень» — «Чарівник-даос» (8 сувоїв). Розповідь про старість Ґендзі, що закінчується смертю героя.
Глави «Принц благоуханний» — «Плавучий міст мрій» (13 сувоїв). Розповідь про спадкоємців Ґендзі, головною героїнею якого є Укіфуне.
Поділ ґрунтується не тільки на змісті частин, а й також на різниці в стилі та методі викладу, що дало привід до сумнівів, що автором твору була одна людина. У різні часи твір ділився неоднаковими способами, наприклад, «Сувоїв Удзі» вважалися й одним розділом, і десятьма окремими сувоями. Досі однозначно не вирішено питання, в якому порядку слід розташовувати сувоїв. Це викликано тим, що сюжети сувоїв часто не пов'язані один з одним, і важко скласти повість у такому порядку, щоб він не містив хронологічних чи інших розбіжностей. Дослідники виявили, що окремі розділи є ключовими (мото-но маки), за допомогою них вибудовується стійка фабула твору, а інші являють собою побічні розділи (нами-но маки). Побічні розділи можуть заглиблюватися всередину основних сувоїв, більш детально розкриваючи її зміст, або ж можуть слугувати продовженням розказаної сюжетної лінії.[4]
Українською мовою твір був перекладений повністю 2022 року. У хрестоматії «Японська література» (2010) розміщено переклад глави «Вітер у соснах» Ю. В. Осадчої[5].
Видавництво «Фоліо» опублікувало переклад твору українською мовою в серії «Бібліотека світової літератури». У перекладі Івана Дзюба вийшли: Повість про Ґендзі. Книга 1, 1-20 розділи. (2018), Повість про Ґендзі. Книга 2. Розділи 21-38. (2020) та останні розділи 2022 року.
За мотивами Повісті про Ґендзі була написана опера, написана протягом 1999 року композитором Мікі Мінору і вперше виконана в наступному році в оперному театрі Сент-Луїса. Лібрето англійською мовою написав Колін Грем, потім лібрето було перекладено японською.
Примітки
↑Інші назви: «Ґендзі но моноґатарі» (яп.源氏の物語, げんじのものがたり, «Повість про Ґендзі»), «Хікару Ґендзі моноґатарі» (яп.光源氏物語, ひかるげんじものがたり, «Повість про Хікару Ґендзі»), «Мурасакі но моноґатарі» (яп.紫の物語, むらさきのものがたり, «Повість Мурасакі Сікібу»). Скорочені варіанти: «Ґенґо» (яп.源語, げんご, «Повість про Мінамото»), «Шібун» (яп.紫文, しぶん, «Тексти Мурасакі Сікібу»), «Ґендзі» (源氏, げんじ, «Ґендзі»).
↑The Diary of Lady Murasaki, ed. Richard Bowring, Penguin Classics 2005, p. 31, note 41. In his introduction to the text, Bowring discusses its dating which, in any case, is generally accepted by most authorities. Royall Tyler, in his edition of the Tale of Genji cited below, also draws attention to the entry in Murasaki Shikibu's diary: see the Penguin Books edition, 2003, Introduction, p. xvii
↑ абвShikibu, Murasaki; Tyler, Royall (2002). The Tale of Genji. Viking.
↑Мурасаки Сикибу. Повесть о Гэндзи (Гэндзи-моногатари). Приложение. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1992. — 192 с. — С. 10—43.
↑Японська література: Хрестоматія. Том I (VII—XIII ст.) / Упорядники: Бондаренко І. П., Осадча Ю. В. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. — стор. 446 — 463
↑Suematsu, Kencho. The Tale of Genji. London: Trubner, 1882.
↑Waley, Arthur. The Tale of Genji. A Novel in Six Parts by Lady Murasaki. 1926—1933.
↑Seidensticker, Edward G. The Tale of Genji. New York: Alfred A. Knopf, 1976.
↑McCullough, Helen Craig. Genji & Heike: Selections from The Tale of Genji and The Tale of the Heike. Stanford: Stanford University Press, 1994.
↑Tyler, Royall. The Tale of Genji. New York: Viking, 2001
Конрад Н., Повесть о Гэндзи, блистательном принце // Восток, кн. IV, 1924;
Повесть о Гэндзи (Гэндзи-моногатари): в 2 ч. / Перевод с яп. Соколова-Делюсина Т. Л. — Москва: «Восточная литература», 1993.
Richard John Bowring, Murasaki shikibu, The Tale of Genji, Cambridge University Press, 2004, 106 p. (ISBN 978-0-521-53975-3)
Miyeko Murase et Mitsuoki Tosa, The tale of Genji: legends and paintings, G. Braziller, 2001, 136 p. (ISBN 978-0-8076-1500-3)
H. Richard Okada, Figures of Resistance: Language, Poetry, and Narrating in the Tale of Genji and Other Mid-Heian Texts, Duke University Press, 1991, 388 p. (ISBN 978-0-8223-1192-8)
William J. Puette, The tale of Genji by Murasaki Shikibu: a reader's guide, Charles E. Tuttle, 1992, 196 p. (ISBN 978-0-8048-1879-7)
Haruo Shirane, Envisioning the Tale of Genji: media, gender, and cultural production, Columbia University Press, 2008, 400 p.
